В Україні — загальнонаціональна хвилина мовчання. Згадуємо Миколу Луцана

Разом із Інформатором згадайте сьогодні про Миколу Луцана — солдата 102 окремої бригади територіальної оборони імені полковника Дмитра Вітовського.

Микола Луцан народився 31 січня 1977 року в селі Новиця на Калущині. Був наймолодшим сином у родині Миколи і Марії Луцанів , мав старших братів Василя та Ігоря і сестру Мирославу . Зростав товариським і активним хлопчиком. Спершу навчався у Новицькій школі, а коли 1984 року сім’я переїхала в село Голинь, то Микола продовжив навчання у місцевій школі. Зарекомендував себе сумлінним і старанним учнем.

Після закінчення навчального закладу пішов працювати на будівництво. Був майстром на всі руки, людиною мирної професії, яка вміла створювати, а не руйнувати.

1996 року одружився з коханою дівчиною Тетяною. Молода сім’я оселилася в рідному селі Миколи — Новиці. У щасливому шлюбі народилося двоє донечок — Наталія та Василина. Микола був люблячим чоловіком, дбайливим батьком, надією та опорою для всієї родини.

“Тато був надзвичайно світлою, доброю і чуйною людиною, правдолюбом, який умів знаходити спільну мову з кожним і завжди намагався вирішувати будь-які непорозуміння мирно, з гідністю і повагою”, — ділиться донька Василина.

“Його щирість, людність і готовність допомогти не раз підтримували тих, хто поруч”, — додає донька Наталія.

“У повсякденному житті Микола був спокійним, врівноваженим, завжди готовим підставити плече, допомогти товаришу, сусіду чи знайомому”, — розповідає дружина Тетяна.

У вільний час любив відпочинок на природі з близькими та друзями, знаходячи в цьому спокій та гармонію. Тішився одруженням доньок, як рідних синів прийняв зятів Тараса та Остапа. Та особливою радістю для чоловіка стало народження онучки Варварки, яку він любив понад усе.

Однак клята війна змінила все. 29 липня 2024 року Миколу призвали до лав Збройних сил України. У складі 5-го батальйону територіальної оборони військової частини А7030 служив кулеметником стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти. Зарекомендував себе мужнім воїном, гідною і сильною духом людиною, тим, хто завжди був поруч, хто підтримував і ніколи не зраджував . Таких не забувають.

Побратим Микола (позивний «Елем») ділиться:
“Микола був моїм братчиком. Так ми називали один одного, ну і звісно по імені та позивному. А братчик — це людина, на яку ти у прямому та переносному значенні міг покластися, довірити своє життя. Таких людей були одиниці. І Микола для мене був та завжди залишиться цією одиницею”.

На жаль, 8 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Малинівка Пологівського району Запорізької області боєць загинув, залишившись відданим військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок у бою за Україну, її свободу і незалежність. Йому навіки 48…

Свій останній спочинок Микола Луцин знайшов 15 жовтня на кладовищі села Новиця.