Він мріяв про власне авто, здобував освіту й будував плани на майбутнє. Та після отримання повістки Владислав Чудакоров залишив мирне життя і став на захист України. У серпні 2023 року воїн загинув на Донеччині. Тепер у Калуському політехнічному фаховому коледжі, де він навчався, відкрили меморіальну дошку на його честь.
Пише Інформатор.
Меморіальну дошку відкрили та освятили у кутку пам’яті, що на третьому поверсі Калуського політехнічного фахового коледжу.
Чин панахиди відправив о. Ігор Пришляк (УГКЦ). Священник наголосив, що памʼять про полеглих Героїв житиме вічно у серцях українців, а щодня українці проливають кров, щоб здобути перемогу у війні.
Викладач Владислава Чудакорова Микола Романів пригадує перше знайомство з ним:
“Це велика честь — мати такого студента, як Владислав. Коли я прийшов працювати у 2016 році, він саме навчався на третьому курсі. Моє перше знайомство зі студентами було надзвичайно складним. Але Владислав та ще кілька студентів стали тими людьми, які допомогли мені повірити у власні сили, у те, що я зможу передавати свої знання та професійні навички», — згадує викладач Микола Романів.
За його словами, Владислав Чудакоров був взірцевим студентом не лише за рівнем знань, а й за дисциплінованістю та поведінкою. Він завжди приходив на заняття підготовленим, а на запитання викладача міг дати відповідь, гідну найвищої оцінки.
“Влад був тією людиною, на чиї заняття я приходив і знав, що студент підготовлений. Що б ти не запитав — він завжди був готовий відповісти. Це був взірцевий студент не тільки за знаннями, а й за дисципліною”, — розповідає викладач.
Окремо Микола Романів пригадує характер Владислава — його відкритість, щирість і готовність допомогти іншим.
“Він завжди був надзвичайно усміхненим, радісним. Я досі пам’ятаю його теплі, добрі очі та щиру дитячу посмішку”, — ділиться спогадами педагог.
Владислав не залишався осторонь, коли допомога була потрібна його одногрупникам. Викладач пригадує випадок, коли один зі студентів не міг розв’язати практичне завдання. Звертався до інших, але зрештою допоміг саме Владислав.
“Він першим підійшов до хлопця і сказав: “Сідай сюди коло мене. Зараз я розв’яжу твою задачу, а потім дописуватиму свою”, — згадує Микола Романів.
Після закінчення коледжу Владислав продовжив навчання в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу, де навчався в аспірантурі. Попри власні справи та роботу, він підтримував зв’язок із викладачами, спілкувався з ними в соціальних мережах і допомагав зі створенням відео для каналу “Механіка по-українськи”.
Староста села Станькова Марія Зомчак теплими словами згадує полеглого воїна:
“Владислав — молодий, добрий хлопчина, який у дитинстві навіть не мріяв стати військовим. Але коли отримав повістку, залишив усе — батьків, маму, брата, свої мрії — і пішов захищати Україну“, — згадує староста Станькової Марія Зомчак.
Вона пригадує день, коли Владислава проводжали на війну, та їхню останню розмову телефоном.
“Сьогодні згадую той день, коли ми його відправляли на війну. Складали йому речі в сумку. Пам’ятаю і його останній дзвінок. Він зателефонував, перебуваючи на позиції. Ми вже мали купити йому автомобіль — зібрали гроші. Він вийшов на зв’язок, ще навіть не перевівшись на іншу позицію. Був мокрий, увесь у болоті”, — розповідає Марія Зомчак.
За її словами, під час тієї розмови плакав увесь старостат. Рідні та знайомі не знали, де перебував Владислав і що на нього чекало далі. На жаль, після переходу на наступну позицію він більше не вийшов на зв’язок.
Марія Зомчак висловила вдячність матері Владислава за виховання сина та схилила голову перед усіма матерями, які втратили дітей на війні.
“Хочу щиро вклонитися матері Владислава за те, що виховала такого сина. І всім матерям, чиї сини загинули на цій війні”, — сказала староста.
Вона також подякувала всім захисникам України та людям, які зберігають пам’ять про полеглих Героїв.
За словами Миколи Романіва, Владислав був людиною, на яку можна було покластися. Він прагнув розвиватися, ставати кращим і досягати більшого. Мав і власні мрії, зокрема хотів придбати автомобіль, заради чого їздив на заробітки.
“Він завжди хотів ставати кращим, досягати більшого. Це була людина, на яку можна було покластися”, — наголошує викладач.
Що відомо про полеглого військовослужбовця Владислава Чудакорова
Владислав Чудакоров народився 25 червня 1998 року у місті Донецьк. Згодом разом із батьками переїхав жити до села Станькова Верхнянської громади, що на Калущині. Навчався у Станківській школі І-ІІ ст. Після 9 класу вступив до Калуського політехнічного фахового коледжу, пізніше до Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, де здобув ступінь магістра за спеціальністю “механічна інженерія”.
Між сесіями їздив на роботу до Польщі, а також працював на будівництві у Івано-Франківську. Владислав любив малювати та робити різноманітні креслення. Захоплювався металообробкою, металоконструкціями. Добре володів німецькою мовою.
5 серпня 2022 року Владислав Чудакоров долучився до лав Збройних Сил України. Спочатку проходив навчання у Чопі (Закарпаття), потім у Києві та Львові. Здобув військову спеціальність інспектор інженерного обслуговування державного кордону. Служив у прикордонній службі Ужгород. Воював на Бахмутському напрямку.
Як зазначають у Міністерстві внутрішніх справ України, у липні 2023 року на Донеччині під час штурму він прикрив побратимів, відтіснив окупантів і протягом двох діб під інтенсивним вогнем утримував відбиті позиції, допомагаючи рятувати поранених.
Свій останній бій прийняв 4 серпня 2023 року під час авіанальоту у населеному пункті Курдюмівка Бахмутського району Донецької області. Поховали Героя 9 серпня 2023 року у селі Станькова.
23 лютого 2024 року Указом Президента України №96/2024 старшого солдата Владислава Чудакорова посмертно нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Посмертно нагороджений медаллю “Лицар бойового чину”
Підтримати редакцію donate/kalush_informator
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
