Поіменно згадуємо всіх захисників із Калущини, життя яких обірвала війна. Їхні імена мають бути навіки закарбовані в пам’яті нашого нескореного народу.
Разом із Інформатором згадайте сьогодні про Володимира Кузіва — старшого сержанта 50-го полку імені полковника Семена Височана Західного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України, відомого за позивним “Генерал”.
Володимир Кузів народився 17 жовтня 1971 року в селі Станькова Калуського району в багатодітній родині. Був наймолодшою дитиною, яку всі дуже любили. Ріс веселим, енергійним і життєрадісним хлопчиком.
Його дитинство та юність були непростими. У чотири роки Володимир залишився без батька, а в 19 років став круглим сиротою. Попри всі труднощі, зберіг доброту, щирість та оптимізм.
Сестра Ольга згадує, що Володимир зростав поруч із нею та був їй наче син. За її словами, він ніколи не ображав близьких, не скаржився на труднощі й завжди повторював: “Усе буде добре”.
У 1979 році пішов до першого класу Станьківської восьмирічної школи, а загальну середню освіту здобув у Верхнянській школі. Захоплювався футболом, грав за команду рідного села, неодноразово здобував грамоти та кубки.
Навчання продовжив у Калуському вищому професійно-технічному училищі №6, де опанував фах слюсаря з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики, електромеханіка.
11 грудня 1989 року Володимира призвали на строкову військову службу. Спочатку служив у Шепетівці, згодом його перевели до Казані. Після розпаду Радянського Союзу продовжив службу у Львові, де був зв’язківцем.
Після звільнення в запас їздив на сезонні роботи. Власної сім’ї не створив, тому особливу увагу та любов віддавав племінникам.
Племінниця Галина згадує, що завжди називала його Вовчиком. Для неї він був наче батько чи старший брат, адже жив разом із родиною та допомагав виховувати дітей. Володимир був турботливим, щирим і завжди усміхненим. Легко знаходив спільну мову з людьми, був душею компанії та ніколи не відмовляв у допомозі тим, хто її потребував.
Із початком повномасштабного вторгнення Володимир не став чекати повістки. 3 березня 2022 року добровільно став на захист України, долучившись до другого стрілецького батальйону військової частини 1241.
Служив командиром другого відділення другого взводу оперативного призначення роти оперативного призначення, а також оператором безпілотних літальних апаратів.
За словами побратимів, Володимир був мужнім і хоробрим військовослужбовцем, надійним товаришем та справедливим командиром. Користувався авторитетом серед побратимів і підлеглих, підтримував бойовий дух у відділенні, цікавився проблемами інших та завжди намагався допомогти.
Водночас був вимогливим до себе й військовослужбовців, які довіряли йому як командиру. Сумлінно виконував поставлені завдання та всім серцем любив Україну.
За старанність та розумну ініціативу Володимира нагородили грамотою командира роти оперативного призначення стрілецького батальйону 50-го полку Василя Панкратова. У відзнаці його назвали прикладом справжньої мужності та служіння українському народові.
16 серпня 2024 року Володимир Кузів загинув унаслідок скиду боєприпасу з ворожого безпілотника в населеному пункті Гродівка Покровського району Донецької області. Йому було 52 роки.
23 серпня 2024 року захисника поховали на кладовищі рідного села Станькова.
Памʼятаймо, яку ціну заплатили за наше майбутнє Герої-земляки. Світла пам’ять!
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
