В Україні — загальнонаціональна хвилина мовчання. Згадуємо Ярослава Романишина

Поіменно згадуємо всіх захисників із Калущини, життя яких обірвала війна. Їхні імена мають бути навіки закарбовані в пам’яті нашого нескореного народу.

Разом із Інформатором згадайте сьогодні про Ярослава Романишина — молодшого сержанта, начальника складу роти забезпечення продовольством, речовим та військово-технічним майном батальйону матеріального забезпечення військової частини А4123, відомого за позивним “Вчитель”.

Ярослав Романишин народився 2 грудня 1964 року в місті Дрогобичі, що на Львівщині. Ріс активним, сміливим і товариським хлопчиком. Мав двох братів — старшого Петра та молодшого Романа.

Дитинство та юність Ярослава минули у рідному Дрогобичі. Тут він закінчив школу, а згодом здобув освіту в педагогічному інституті, де пізніше працював.

У 1988 році Ярослав одружився, а 1992 року разом із дружиною та донькою переїхав до Калуша. Тут розпочав новий етап життя, займався підприємницькою діяльністю.

Дуже любив природу, захоплювався риболовлею, збиранням грибів та походами в гори. Саме на природі знаходив відпочинок, черпав енергію та сили. На дачі в Заліссі вирощував виноград і мріяв облаштувати власний виноградник.

За словами колеги Михайла, у Ярослава було планів на два життя. Він багато спілкувався з людьми, цікавився історією та завжди відстоював українські національні ідеї. Любив читати, вивчав історію України та прагнув передавати свої знання молодому поколінню.

Згодом у чоловіка виникли серйозні проблеми зі здоров’ям. Ярослав переніс складну операцію на серці, яка тривала понад дев’ять годин. Лікарям вдалося врятувати його життя. Після одужання він почав більше уваги приділяти здоров’ю, фізичній формі та займався спортом.

Із початком повномасштабного російського вторгнення Ярослав Романишин не зміг залишитися осторонь. Уже 24 лютого 2022 року він звернувся до військкомату, щоб стати на захист України. Однак через серйозні проблеми зі здоров’ям його не взяли до війська.

Попри це, Ярослав не відмовився від свого рішення. Після місяця очікування почав самостійно шукати можливість долучитися до добровольців. Рідні та близькі відмовляли його через стан здоров’я, проте чоловік наполягав на своєму.

Пройшовши перевірку в Івано-Франківську, у червні 2022 року Ярослав добровільно долучився до Добровольчого українського корпусу (ДУК). Спочатку служив безоплатно, оскільки на той час добровольці корпусу не отримували грошового забезпечення.

1 серпня 2022 року його перевели до лав Збройних сил України. Ярослав служив начальником складу роти забезпечення, сумлінно виконував військовий обов’язок та залишався відданим військовій присязі.

Військовослужбовець побував у найгарячіших точках східного фронту, зокрема у Бахмуті, Краматорську та Слов’янську. Він відчував себе потрібним на службі та завжди одним із перших зголошувався виконувати завдання.

Ярослав дбав про своїх побратимів і намагався покращити їхній побут. Привозив до військової частини пральну та швейну машинки, електроінструменти й інші необхідні речі.

Однією з його мрій було придбати автомобіль для військових. Саме з цією метою він востаннє приїхав додому. Разом із двома кумами — Олегом та Ігорем — за власні кошти придбав транспортний засіб для потреб підрозділу.

1 жовтня 2023 року Ярослав Романишин вирушив автомобілем до місця розташування військової частини. Однак до пункту призначення не доїхав кілька десятків кілометрів. У дорозі чоловіка підвело серце. Захисник помер неподалік міста Немирів на Вінниччині. Йому було 58 років.

Мрію Ярослава допомогли здійснити його дружина Олена та донька Настя. Вони передали інший автомобіль військовим туди, де він був украй необхідний.

6 жовтня 2023 року Ярослава Романишина поховали на Алеї Слави Калуського міського кладовища.

Памʼятаймо, яку ціну заплатили за наше майбутнє Герої-земляки. Світла пам’ять!

Підтримати редакцію donate/kalush_informator 
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com