Він боявся загинути в день народження дружини, писав листи, які не наважувався їй надсилати, а під Бахмутом, опинившись за крок від смерті, дав собі обіцянку змінити життя. У Калуші військовослужбовець Андрій Рибалко презентував книгу, у якій зібрав фронтові спогади, особисті переживання, історії побратимів та роздуми про віру й майбутнє України.
Про те, що залишалося за кадром війни, автор розповів разом із дружиною Наталею, пише Інформатор.
Усе своє свідоме життя Андрій Рибалко присвятив українській національній ідеї. Ще за часів діяльності в Молодому Народному Русі він налагодив теплі зв’язки з Калушем, які збереглися донині.
Книга “Про війну, Бога і любов. Записки “Філософа”, яку презентували в бібліотеці, — це збірка есеїв, щоденникових нотаток і листів до дружини. У ній піхотна буденність переплітається з глибокими духовними пошуками. Це розповідь про те, як долати страх, берегти любов попри відстань і знаходити Бога посеред пекла війни.
Під час зустрічі Андрій Рибалко розповів і про свій позивний, який обрав самостійно в перші дні повномасштабного російського вторгнення, коли долучився до київської територіальної оборони. Тоді для комунікації між військовослужбовцями виникла потреба у використанні позивних.
Окрему увагу під час презентації приділили історії створення книги. Її основою стали нотатки, які Андрій писав безпосередньо на фронті, дописи у Facebook, особисті роздуми та листування з дружиною Наталею. Частина листів так і залишилася ненадісланою, адже військовослужбовець не хотів зайвий раз тривожити кохану розповідями про небезпеки, які переживав на передовій.
“Я писав нотатки, які просто зберігав у Telegram чи на телефоні, свої роздуми. І ще один жанр — це наші повідомлення одне одному. Через певні обмеження зі зв’язком не завжди вдається поговорити, а надіслати повідомлення значно легше. Тому інколи це були довгі повідомлення, у яких ми намагалися щось викласти. Ще один жанр — це листи, які я не відсилав. Мені хотілося поділитися з тобою, описати те, що відбувалося, але я не хотів, щоб ти хвилювалася. Тому писав ніби тоді, але розумів, що ти прочитаєш це значно пізніше, коли вже не буде такої небезпеки. Усі ці записки перетворилися на книгу”, — розповів Андрій.
Важливу роль у появі книги відіграла підтримка дружини Наталі. Спочатку Андрій побачив невеличку книжечку, до якої увійшли кілька їхніх опублікованих листів. Саме тоді він усвідомив, що його записи можуть стати основою повноцінного видання.
За підтримки дружини військовослужбовець продовжив працювати над рукописом. Під час відпусток, нерідко пізно ввечері та вночі, він перечитував старі нотатки, відшукував у телефоні збережені записи й фотографії, доповнював написане новими спогадами. Згодом з’явилися й окремі розділи, присвячені побратимам та майбутньому України. Так поступово фронтові записи перетворилися на повноцінну книгу.
Водночас не всі написані Андрієм матеріали увійшли до видання. За його словами, частину щоденникових нотаток він вирішив не публікувати через їхній суто побутовий характер та відсутність, на його думку, художньої цінності. Інша частина залишилася особистою — це листи та спогади, які стосуються лише його стосунків із дружиною.
“У книзі доволі щиро написано і про стосунки, і про переживання, внутрішні моменти, віру, зневіру, надії та нерозуміння. Тому, мені здається, тут і так усе доволі щиро”, — зазначив автор.
Одним із найбільш особистих моментів презентації стали спогади Андрія про перебування на позиції “Крим” на Херсонщині. Військовослужбовець зізнався, що тоді найбільше боявся загинути саме 5 вересня — у день народження своєї дружини Наталі. Адже не хотів, щоб ця дата назавжди стала для неї днем втрати. Перед виходом на позицію він уперше прочитав молитву перед своїм взводом.
“Найбільше, чого я боявся в ці дні, — загинути 5 вересня і на все життя зіпсувати дружині день народження. Перед виїздом я вперше прочитав молитву перед нашим взводом”, — зачитав Андрій уривок зі своєї книги.
Андрій Рибалко розповів про внутрішній конфлікт, який переживав через те, що, будучи націоналістом, не воював у 2014 році, хоча перебував у резерві територіальної оборони. Водночас багато його друзів уже мали бойовий досвід, здобутий під час АТО.
Із початком повномасштабного вторгнення, за словами Андрія, цей внутрішній конфлікт зник, а війна вплинула на його світогляд та ставлення до віри.
Одним із переломних моментів стали бої під Бахмутом, коли він опинився під обстрілом і готувався до можливої смерті. Саме тоді військовослужбовець переосмислив власне життя та вирішив, що, якщо виживе, більше не займатиметься політикою, якій присвятив 14 років, а зосередиться на служінні Богові.
“На війні у мене був дуже критичний момент, коли я був у Бахмуті. Коли наші побратими були поранені, коли я сидів у посадці без укриття і йшов штурм посадки. Я вже готувався до зустрічі з Ісусом Христом. Це найщиріша сповідь, яка може бути без священника. Коли ти переосмислюєш своє життя: що ти зробив, а що не зробив.
І я зрозумів, що не хочу… Якщо мені Бог продовжить життя, я не хочу далі займатися політикою, тим, чим я вже 14 років займався. Я присвячу все своє життя Богові.
Ну і я вийшов із цієї ситуації, отримав відносно нескладну контузію. Я знайшов лопату — це була така відповідь на мої молитви.
Я викопав собі невеличкий окопчик, потім був приліт дуже близько і, в принципі, мене той окопчик захистив”, – пригадує військову службу автор книги.
Після пережитого Андрій отримав контузію, а згодом повернувся до військової служби. Цього року він також вступив до Волинської православної богословської академії
На війні людина починає цінувати кожну мить і кожну зустрі, розмову і навіть мовчанку. За кожної можливості Андрій молився, а після запровадження молитви перед виходом на позицію на Херсонщині, вона стала доброю традицією його побратимів – перед кожним виходом молитися.
Наталія Рибалко пригадала першу після початку повномасштабного вторгнення зустріч із коханим. Відбулася вона в Миколаєві, проте зовсім не так, як це показують у TikTok чи інших соцмережах. Побачивши Андрія у військовій формі, жінка не відчувала землі під ногами, а ноги підкошувалися. Та обійми й час, проведений із чоловіком, дали їй відчуття захищеності.
За словами Наталії Рибалко, кожен читач знаходить у книзі щось особисте:
“Ми бачимо, що кожна людина знаходить у цій книжці щось своє, інколи навіть неочікуване. Дружини військовослужбовців звертають увагу на листи, хлопці — на особливості військового побуту, матері бачать щось інше. І це насправді дуже цікаво — чути відгуки людей і розуміти, що ми бачили книжку з одного боку, а люди сприймають її по-іншому. І це справді нас надихає”, — підсумувала Наталія Рибалко.
Говорячи про майбутнє, Андрій Рибалко зазначив, що планує продовжувати письменницьку діяльність. Зокрема, хоче завершити дисертацію та написати нову книжку про майбутнє України. Він переконаний, що важливо не лише завершити війну, а й усвідомити, яку державу українці прагнуть побудувати після перемоги.
Книга завершується розділом про майбутнє України після перемоги у війні. Для автора вона постає історичною монархією із тяглістю поколінь Русі-України та України, адже для нього держава не була заснована у 1991 році, а є історичним центром Європи, який століттями впливав на розвиток Європи та всього світу.
А якою має бути ця монархія — читайте у книзі.
Після заходу присутні мали змогу тепло поспілкуватися із подружжям, придбати книгу та отримати автограф від автора.
Ярослав Куцій
Підтримати редакцію donate/kalush_informator
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
