Як реагують люди на звуки повітряної тривоги? В Україні надто часто можна почути попереджувальні звуки тривог. Сирени у місті повідомляють про можливу небезпеку таку як ракетний удар чи обстріли. Попри те, що у Калуші зараз спокійно на сирени все ж таки потрібно реагувати.
Якщо під час сирен ви знаходитесь в домівках, то потрібно відійти якомога далі від вікон, а якщо на вулиці, то необхідно знайти найближче бомбосховище та прослідувати до нього, повідомляє Інформатор.
Ми вирішили опитати людей і поцікавилися у них чи дотримуються вказівок, які потрібно виконувати під час повітряної тривоги, чи ігнорують це. Також, запитали чи знають, що потрібно поставити до тривожної валізи?
“Ми ніяк не реагуємо на сирени, тому що бачимо, що тут нічого не загрожує. Я переїхала сюди з Києва, де постійно були вибухи чи обстріли, а тут під час повітряної тривоги все спокійно, тому немає причин для хвилювання” — каже Юліана
“Звичайно, коли чуємо, що оголосили тривогу, то біжимо до ванної кімнати, бо саме там у нас у квартирі найбезпечніше місце. На вулицю ми виходимо за потреби, за продуктами чи в аптеку. Перший час дітки це важко переносили, бо їм хотілось погратись на майданчику у дворі, але ми їм пояснили про небезпеку і через деякий час нам вдалося, нарешті, до них достукатися й от старший син, йому 10 років, самостійно йде в безпечне місце, ще й кличе за собою молодшого” — жителька Калуша Оксана
“Я живу в селі, тому звуки сирени не чую. На початку, коли це все почалось, нам повідомляли про тривогу і бігли в погріб, але зараз не звертаємо уваги й продовжуємо займатися своїми справами. Ми знаємо, що потрібно збирати тривожну валізу, в перші дні, навіть були зібрали, але зараз якось про це не думається, головне поставити документи та гроші.” — Світлана
“Я живу в приватному секторі, не ховаємося нікуди, просто стараємося зійти на нижчий поверх. Якщо сирена застає на роботі, то залишаюсь на місці, найближче укриття біля “Кукурудзи” або на вулиці Підвальна, поки все зібрати, закрити й добігти туди то мине приблизно 15 хв, за той час може бути й відбій.” — Аня
“Якщо знаходимося дома, то ховаємося в коридорі, а от якщо на базарі, то стараємося іти в якесь приміщення, на початку бігали в укриття до гімназії. Дома склали невеликий рюкзак, поставили туди печеня, воду, документи та іграшки для дитини. Моїй дитині 4 роки, вона ще не розуміє цього, що відбувається, тому коли біжимо ховатися, вона думає, що це гра”.— Кримська Олександра
“Не реагую взагалі, я думаю, що немає потреби кудись бігти, ховатися. Я навіть не маю цієї тривожної сумки”.- жителька міста “На початках мої сусіди ходили в підвал. Але от є такі старші люди, вони можуть і не чути, що повітряна тривога, я обдзвонюю їх, але до підвалу їм тяжко спускатися. В мене дома дитина інвалід, ми ховаємося у ванну, бо також тяжко спуститися в сховище. Тривожний рюкзак я склала, одяг на перший час, ліки, документи, все стоїть у ванній, треба бути готовим до всього.” — Леся
“Ігноруємо, ми спимо в той час. А якщо отак от з онуками на вулиці, то продовжуємо бавитися. Поки так, але якщо буде серйозніша ситуація, то тоді будемо реагувати по-іншому.” — сміється бабуся
“Куди тікати? Ви бачили в яких умовах наші підвали? Там багато сміття, немає умов, там не можливо перебувати. Єдине, до чого дослухалися то склали рюкзачок, але дуже маленький, поставили тільки пляшку води, гроші й документи.” — обурено каже одна із мешканок Калуша.
“Я дуже важко переношу повітряну тривогу, нервуюсь, плачу. Завжди іду в безпечне місце, якщо дозволяє здоров’я, то спускаюсь в підвал, якщо не має сил, то просто іду якомога далі від вікна. Одразу як це все почалось я склала тривожну валізу, я повинна мати завжди біля себе ліки, це найнеобхідніше, також поставила водичку та деякий одяг.” – Галина
“Ми не з Калуша, маємо погріб, але живемо далеко від міста, тому продовжуємо працювати. Про всяк випадок, облаштували погріб, взяли подушки, набрали воду, документи й гроші зібрали до однієї сумочки.” – Олена
Ірина Череп’юк
