“Закрите небо”: читка п’єси про війну, біль та надію

У Калуші відбулась читка п‘єси “Закрите небо” Неди Неждани за участі акторів театру “Silentium”. Сюжет дійства розгортається навколо 4 жінок, які потрапили у найгірші воєнні події від початку повномасштабної війни. Ґвалтування, побої, голод, пологи – у кожної своя історія, яка стосується усіх українців.

Інформатор побував на читці і був вражений.

П’єса Неди Неждани дуже перегукується з твором Метерлінка “Сліпі”. В обох творах герої не знають, де вони і намагаються знайти вихід, й до того не зрозуміло, чи вони його знайшли.

У центрі сюжету 4 жінки, які потрапили у біду через напад росії на нашу Україну: одна пережила бомбардування Маріупольського пологового і драмтеатру, друга – голодувала у квартирі з маленькими дітьми, третя – намагалась евакуюватися з батьками і пройшла фільтраційний табір, четверта – була зґвалтована окупантами і захищала маленьку сестру до останнього.

Неповнолітні актори театру “Silentium” намагались прожити ці складні жіночі долі і місцями в них це виходило дуже добре. Глядачі сиділи, приникші, як миші, і інколи здригалися від криків та плачу реально-нереальних жінок.

“Чому вони не закриють небо?” – головне питання п‘єси і в ній є відповідь. Вона цинічна, правдива і, звичайно, суб‘єктивна, адже це думка авторки.

Хотілось би порадити прочитати цю п‘єсу або сходити на наступну читку калуського театру, але не стану. Це дійство для тих, хто не пережив страхи війни. Для тих, хто був у Маріуполі, Київщині, Донбасі або в Херсоні все це відкриє й так незакриту рану.

Єдине, в чому є точна впевненість, п‘єса “Закрите небо” є геніальним твором, який варто побачити всьому світу. Особливо тим, хто не розуміє, чому Україні потрібно закрити це небо.

Анна Сірик