Ми любимо читати книги. І ще більше любимо ділитися враженнями про прочитане з вами. Сьогодні у наших найнепостійніших рубриках #щопочитати та #Інформаторрекомендує, книга нашої нещодавньої гості Ксенії Фукс — “12 годин чоловіка”.
Розповідає Інформатор.
Нещодавно у приватній розмові про попередню книжку Ксенії Фукс “12 сезонів жінки” ми з колегою дійшли висновку — ця авторка пише надто глибоку прозу. Настільки глибоку, що інколи здається, наче ти застряг у ній, і вона може видатись надто реалістичною і місцями навіть огидною. Але є одне “але”. Так вміє писати зовсім небагато справжніх письменників. “12 годин чоловіка” продовжує традиції обраного Ксенією вектора — писати про те, що болить, і про те, про що більшість просто боїться говорити вголос.
Ксенія Фукс у своїй новій книжці зуміла зробити неможливе – з хірургічною точністю та екзистенційною глибиною не просто приміряти чоловічі обличчя, а стати чоловіками. Проникла всередину і стала їхніми душами. Тими справжніми чоловіками. Не тільки сильними, кремезними й упевненими. Не тільки тими, у військовій формі на танку чи в костюмі “Армані” за кермом дорогого авто, не тільки тими, що в робі за станком на заводі. Вибачте за ці стереотипні порівняння. А стали часом і беззахисними, слабкими та розбитими. Тими чоловіками, якими ми залишаємось “за кадром”. У більшості.
До теми: “12 годин чоловіка”, Донецьк і Берлін: інтерв‘ю з Ксенією Фукс
Ціла когорта стигматизованих у суспільстві тем — насилля в сім’ї, гіперопіка, залежності, депресія… і далі за списком. В усіх книгах Фукс це є. І це прекрасно. Може здатися дивним, але…
Ця книжка про всіх і про вас конкретно. Сто відсотків будь-який рандомний епізод цієї книжки ставався з вами. Пригадуйте. Хоча стоп. Спершу відкрийте цю книгу. Тоді візьміть Біблію і поставте збоку. Прочитайте вірша (кожен розділ останніх двох книг Ксенії починається з ліричних рядків, це досить цікаво, тому що налаштовує на потрібний тонус), а тоді почитайте відповідний рядок у Біблії (ви зрозумієте як знайти потрібний). І починайте. Знайомтеся з героями, любіть їх, ненавидьте, співчувайте їм (або ні) і проживайте свої епізоди заново.
Навіщо? Бо це терапія. Якщо вашу хандру чи неспокій вже і це не відпустить, тоді я безсилий вам допомогти.
Для мене “12 годин чоловіка” стали сповіддю всього чоловіцтва на Землі. І того, яке готове говорити, і того, яке боїться і ховається за ширмою гіпермаскулінності або безхребетності, і багатого, і бідного. І… моєю особистою сповіддю.
Вас також може зацікавити: “Я 24/7 працюю на Україну”: презентація нової книги Ксенії Фукс
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com.
Остап Микитюк
