Осінні дні коротшають і коротшають, залишаючи теплі вечори далеко позаду, у спогадах. Сьогоднішній випуск Інформатор присвячує обом речам — спогадам і осені.
Читайте, слухайте та насолоджуйтесь! Для цього — тицяйте на виділені тексти.
Виняткове творіння
У наші шкільні роки серед атрибутів крутості був музичний смак. Крутелики слухали або “Gorillaz”, або “Imagine Dragons”, або “Arctic Monkeys”. Інформатор слухав “Драконів”, проте крутим у школі так і не став. Тим не менш всі ці гурти довели, що є рушіями популярної рок-музики у світі, щороку експериментуючи та дивуючи своїх слухачів. “Мавпи” не стали винятком.
Цієї п’ятниці світові представився 7-й їхній альбом — “The Car”, який все далі і далі відходить від класичного “AM” 2013 року. Гурт продовжує змішувати жанри і стилі у непередбачувані форми, залишаючись впізнаваними завдяки характерному вокалу і блюзовим ноткам.
Цього разу “Мавпи” у пошуках натхнення перевершили самі себе. Платівка рухається плавно, ніжно, місцями сонливо, наче 38-хвилинна опера з ледь помітними паузами. Попри відчуття яскравої оригінальності, у піснях з альбому все ж вчуваються мотиви інших креативних творців. Вокальні прийоми та оркестрові партії покликаються на роботи Девіда Боуї, а композиція “Hello Me” містить риф з відносно відомої пісні “хамелеона” — “Black Country Rock”. Чи це замах на плагіат, чи британський оммаж — сказати важко. Але з упевненістю можна сказати одне — практично кожна пісня на свіжому релізі заслуговує уваги.
“Не розчулюйся, це не схоже на тебе. Вчорашнє все ще протікає через дах — у цьому немає нічого нового. Я знаю, я пообіцяв, що цього не робитиму, але якимось чином це скидається на старого романтичного дурня. Здається, що це краще відповідає настрою”, — легко наспівує вокаліст Алекс Тернер у пісні “There’d Better Be a Mirrorball”.
Тема дорослішання творчості не вперше з’являється у творах “Мавп”. Бажання перестати бути уособленням “приземленого і прилизаного” грає на руку музикантам, даючи неочікуване для фанатів поле для тематичних маневрів.
“Порожні полотна, притулені до стін галереї, течуть до скульптур можливостей на мармурових сходах, що ведуть майже куди завгодно”, — висловлюється Алекс у композиції “Sculptures of Anything Goes” про повну творчу свободу гурту.
І справді, черговий альбом став своєрідним переглядом своєї кар’єри музикантами, осмисленням своїх можливостей та проголошенням лозунгу: “ми можемо створити що завгодно”. Солодкий коктейль з інді-року, джазу, блюзу, оркестрової музики та пастельних кольорів цьому підтвердження.
Звуки з темних глибин
Останні дні жовтня наповнюють думки якимось легким, мимовільним смутком за літом, теплими вечорами і романтичними посиденьками під зорями. Цього більше немає, у всякому випадку — цього року. Проте є люди, для яких літо закінчилось назавжди. Для Амелії Бейкер, можливо, все так і є. В альбомі “No Summer” — так точно.
“Дощ тріскається по моєму ламкому сухому волоссю, дивлячись на воду, що збирається на бетоні. Шпиль створює тіні, танцюючи з вуличними ліхтарями, слухаючи його спів мовою, яку я не розумію. Дуже схоже на мою власну”, — співає вокалістка в однойменній пісні під похмуру акустичну гітару.
Стиль ірландського гурту цілком і повністю наслідує фолк-мотивам традиційної європейської музики, додаючи туди масу тривожності, журби та дощу, дуже багато листопадового дощу. Неофолк, або дум-фолк народився ще у 1980-х роках та мав на меті дати нове життя американській кантрі-музиці, яка на той час вижала із себе усі соки. Прогрес не стояв на місці, тож сучасні композиції цього жанру звучать кришталево чисто з технічної та емоційної сторони.
“Ти впав на землю. Повільно хитаєшся, чекаючи, поки сніг прилипне до твоїх гілок у формі серця наді мною восени. Ох, моє тіло, самотнє”, — Амелія розвиває тему нещасливого кохання у пісні “Fallen”.
Взагалі рідко коли можна надибати платівку схожого стилю, наповнену оптимізмом. Це завжди щось дуже інтимне, наболіле, про що хочеться кричати, або проковтнути і змовчати. Але це красива музика, і вона потрібна тим, хто переживає не найкращі миті свого життя.
Всякого потрошку
На завершення тримайте добірку окремих пісень від нашої редакції:
- Lucille Two — Hold My Breath
Різнобарвна пісня, наповнена цікавими звуковими рішеннями та актуальною темою залежності у стосунках. Голос вокалістки створює атмосферу тісної кімнати, у якій опинилась лірична героїня. Музика відобразила бурю емоцій з хвиль, надломів і прийняття.
- LP — Lost On You
Ще одна композиція про кохання, і знову сумна. У ній вокалістка Лора Перґоліцці вкрай емоційно і потужно співає про втрату коханої дівчини та смуток через шлях, який вони разом пройшли, та який виявився марним. Хоч у пісні і йдеться про лесбійські стосунки, тема є близькою для кожної людини, що переживала щось схоже, поза її гендером.
- Лилу45 — У рваних дротах
Наступна робота — це чергова рефлексія на війну у виконанні вкрай продуктивної української співачки, що за цей рік випустила вже три альбоми. Це справжня поезія на межі реальності. Це експериментальний звук, що здається знайомим. Це музика болю цілої нації, що засідає глибоко в душі.
- Everyone You Know – The Drive
Типова хіп-хоп історія, загорнута у неймовірно креативну обгортку. Хлопці розповідають про своє бунтівне життя, алкоголь та заборонені речовини. У тісному просторі чотирьох сидінь автомобіля на шістьох панків відбувається ціла історія, яка залишає по собі лиш питання і море драйву.
Слухайте музику інших, створюйте свою, підтримуйте музикантів, підтримуйте себе!
Остап Лагойда
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com.
