Розібрались у питанні хто ж такий дід мороз та його подружка.
Про це сьогодні й розповідає Інформатор
З дитинства пам‘ятаємо новорічні ранки у дитячих садках та школах, що характеризувались веселими пісеньками, хороводами та приходом головного гостя та його супутниці — Діда Мороза та Снігуроньки.
Після 2014 року, який спричинив хвилю самоусвідомлення та державності, в ході декомунізації, ми відмовились від цих персонажів, усвідомивши, що у нас є по справжньому власний та дорогий герой — Святий Миколай.
Але декому, через призму дитинства, ці насаджені нам персонажі можуть і тепер здаватись близькими та хорошими, тому давайте розберемось, хто це насправді та чому ми кликали їх у власні домівки.
У мітології давньослов‘янських племен дід Мороз був повелителем зими та морозів. Його називали по-різному, залежно від регіону: Тріскун, Студенець, Карачун, Зимник і, звичайно, Мороз. Він поставав у образі велетенського злого діда, який заморожував людей разом із худобою та всіма їхніми припасами.
Щоб задобрити його, приносили жертву. У деяких племен — навіть людську. У лісі до дерева прив’язували молоду дівчину, якщо зранку її знаходили замерзлу та ще й вкриту льодом чи снігом, це означало, що Мороз прийняв жертву, і люди переживуть зиму. З цього, можливо, у радянській культурі з‘явилась супутниця персонажа — Снігуронька.
За віруваннями наших предків, Мороз, вночі у люті морози ходив попід вікнами від хати до хати й кликав людей на ім’я. Той, хто відгукувався, вмирав. Вірили, що саме він занапащав урожай. З цього і вірування, що чути оклики на своє ім’я — погана прикмета. А у мішку “з подарунками” він носив голови мертвих, шуба червона через те, що забризкана кров’ю. Саме це створіння і називали дід Мороз.
Як новорічний дарувальник, він поступово викристалізовується на початку XX ст. у росії, в ході впровадження соціалістичної обрядовості, яка за своєю сутністю була антирелігійною, антикапіталістичною й антизахідною. У СРСР вели жорстоку боротьбу з різдвяним персонажем — Святим Миколаєм, що дало змогу дідові Морозу зайняти його місце.
Перше дитяче новорічне свято у СРСР організували в Харкові, а згодом у Москві. Спочатку новорічні заходи з дідом Морозом мали сприяти ідеологічному вихованню радянських дітей. Згодом він вкоренився в суспільстві, як добрий новорічний персонаж, який приносить подарунки під ялинку слухняним дітям. Для того, щоб персонажі з‘явились на святкуванні, використовували закликання: — ”дід Мороз, дід Морооз, дід Мороооз”.
Потім, ще у радянські часи частина суспільства почала повертатись і до святкування Миколая, наприклад, можемо бачити марку СРСР з його зображенням.
Дід Мороз же, з часом, знецінювався у суспільстві з чого можемо спостерігати безліч шаржів та анекдотів як, наприклад:
“Снігуронька: — А тепер, діти, покличемо Діда Мороза! Нумо всі разом: Дідусю Морозе! Де ти?
Тиша…
Снігуронька: — Батьки, допоможемо діткам! Усі разом! Дідусю Морозе! Де ти?
Тиша…
Снігуронька: — Ну, всі разом: Дідусю Морозе! Де ти?
З-під ялинки чується захриплий голос: — Ой, тихше! Бо паскудно мені, діточки! Ой як же мені паскудно!!!”
Знаючи історію, виходить, що відмова від діда Мороза — це відмова від російського варіанту святого Миколая, який пережив радянські часи.
На відміну від нав‘язаного совітами героя, святий Миколай є реальним історичним персонажем. Приходить уночі ставить подарунки під подушкою, та має сакральне значення для українського суспільства.
А як ви ставитесь до обох персонажів?
Напишіть власну думку в коментарях!
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com.
Олег Кіндрацький
