“В 15 років присягнув Юнацтву ОУН і залишився вірним їй аж до смерті”, — історія Степана Петраша

Боротьба проти кількох окупаційних режимів, переслідування, громадська діяльність, а згодом всеукраїнське визнання — це все про воїна УПА на позивний “Данилко”.

Сьогодні Інформатор за підтримки ритуального салону “Співчуття” розповідає про Степана Петраша.

Степан Петраш народився 14 січня 1927 році в селі Залукві біля Галича в сім’ї воїна Української галицької армії. Навчався у Станіславській гімназії, а коли йому виповнилось 16 років вступив до Юнацтва ОУН. Там проходив навчальні вишколи та дістав позивний “Данилко”.

“Каже мені старший побратим Шугай: “Слухай, Степане, ну а псевдо?” Не довго думаючи, відповідаю: “Данило!” Бо у нас у Галичі король Данило був. А Шугай мені: “То трохи зависоко”. Тоді я вирішив бути Данилком”, — розповідав воїн в інтерв’ю Суспільного.

Вже через рік його призначили виконувати обов’язки станичного в селі Залуква. Там він ще підлітком прийняв свій перший бій з угорськими окупантами.

Після бойового хрещення впродовж року брав участь у боях з відділами НКВС біля села Тязева і між селами Майданом та Вікторовом. Після отримання бойового досвіду вступив до спецбоївки районного референта СБ ОУН Михайла Нагнибіди “Артима”. Там Степан вів розвідувальну та контррозвідувальну діяльність. Працював у парі з легендарною розвідницею Ольгою Чемерис “Дніпровою”.

“Нам пощастило. В нашу групу дали суперрозвідницю Ольгу Чемерис на псевдо Дніпрова. Вона була зі сходу і відрізнялася від наших людей — її приймали за фронтовичку. Перфект знала російську і вільно пересувалася містами”, — ділився в інтерв’ю повстанець.

У березні 1945 року він потрапив у засідку й вже у квітні цього ж року радянська влада засудила 18-річного повстанця до 10 років тюрми та 5 років позбавлення прав. Свій термін “Данилко” відбував у таборах ГУЛАГу працюючи на Шахтах Воркути. В таборі брав участь у Воркутинському повстанні, котре організувала підпільна організація політв’язнів “Північне сяйво”. В неволі зустрів й своє кохання Стефанію Кульчицьку — засуджену підпільницю з Самбірщини.

 

Відсидівши призначений термін його звільнили, але додому зміг повернутись тільки через 20 років після виходу з тюрми. Спершу з сім’єю поселились на Львівщині, а згодом переїхали у Калуш.

“Що у Червонограді, що у Калуші до мене приставляли партійних діячів, які стежили за мною та доповідали про все місцевим відділкам КДБ. Ось так хвіст “рідного” НКВС тягнувся за мною аж до незалежної України”, — казав Степан в інтерв’ю.

У роки незалежності України Петраш займався активною громадською діяльністю:

• ініціював спорудження низки пам’ятників командирам УПА;
• проводив перепоховання загиблих повстанців;
• займався просвітницькою діяльністю молоді;
• написав книгу спогадів “Була собі пригодонька”.

У 2000 році очолив Калуську міськрайонну станицю Братства вояків ОУН-УПА. У травні 2016 року йому надали звання Почесного громадянина Калуша. Наступного року Президент України Петро Порошенко особисто нагородив воїна орденом “За заслуги” III ступеня.

30 травня, на 97 році життя Степан Петраш відійшов у вічність. А вже наступного дня його проводили в останню путь.

Матеріал реалізований в партнерстві з ритуальним салоном “Співчуття”, котрий допомагає рідним тих, хто упокоївся легше перенести втрату та має кращі ціни в області й гнучку систему знижок. Більше про послуги, товар та ціни на все можна дізнатись у матеріалі за посиланням.

Олег Кіндрацький

Вам теж потрібна реклама на Інформаторі?
Звертайтесь: +38 (067) 266 02 08 або на мейл
kalush.informator@gmail.com