Здавалося б… в останні роки український кінематограф переживає свої кращі роки, чи то пак ренесанс після довгого, протяжністю понад пів століття, застою й експансії російського шлаку, то, звісно ж, і з серіалами мало би бути все добре. Взяти хоча б доволі свіжу інтерпретацію української класики — водночас і сумний, і сатиричний “Спіймати Кайдаша”, від якого кілька років тому всім зірвало дах. Але виявляється, на жаль, рано радіти. Один з українських телеканалів вирішив зняти свою комедію. І вийшло, чесно кажучи, бридко й недолуго.
Ділиться Інформатор.
Ви вже, мабуть, здогадалися, що мова про новий молодіжний серіал “Встигнути до 30”. Але для 30-річних там фактично нічого немає. Ми подивилися й ділимось враженнями.
Події серіалу починають розгортатися в одному з київських барів. Втомлена жінка в стриманому офісному одязі прямує до барної стійки, щоб замовити собі віскі-сауер після важкого робочого дня. Її звуть Саша. Водночас до барної стійки прямує інша жінка — її повна протилежність: яскрава, з веселинкою (і невеличкою тугою в очах). Це — Іра. За кілька секунд виявляється, що в них обох сьогодні день народження (їм по 29 років) і їм обом є що розповісти за келихом напою. Та несподівано в кадрі з’являється й третя, зовсім не схожа на цих двох (зараз зрозумієте чому), — Люба, яка перебиває їхні розповіді-флешбеки. У неї, до речі, сьогодні також свято. І тут починається лютий крінж.
Опинившись в одній компанії, дівчата починають наввипередки демонструвати цілі “букети” кліше. Пильно фокусуватися на персонажах Саші й Іри ми не будемо, скажемо тільки, що їх ще якось можна витерпіти, попри цілий ряд мізогінних, навіть нетолерантних вибриків (хоча, здається, проблема глибше, ніж ми вважаємо) і дуже явного комплексу меншовартості. Щоправда, це — до пори до часу, як то кажуть. А от про Любу хочеться поговорити більше.
Режисер і сценаристи вирішили відігратися на ній сповна. Люба в нас, виявляється, дівчина з Коломиї, вона кулінарка і дуже мріє потрапити на столичне шоу (тут телеканал ТЕТ, творець цього дива, передає палкий привіт своєму конкуренту СТБ). Так-от, дівчина опинилася в Києві, на кастинг шоу її запросили, але один нюанс — вона сплутала кастинги й, звісно, втрапила у халепу. Тепер з “розбитим коритом” вона повинна повернутися додому (навіть квиток купила). Але, якась магічна сила приволокла її до того бару купити водички (звісно, в супермаркетах і вуличних кіосках воду не продають — треба йти у заклад, де вона втричі дорожча). Ну насправді, не магічна, а цілком таки людська спам-розсилка від того ж бару про акційну пропозицію до дня народження. Звичайному глядачу може здатися, що в цьому був якийсь вищий задум, сюжетний твіст, який згодом розкриється в наступних серіях. Але ні, мусимо розчарувати вас, такого не станеться. Це просто “рояль в кущах” (вибачте за російську ідіому, але вона тут не просто так).
Наша Люба в цьому серіалі така собі стереотипна провінціалка (на противагу двом столичним дівчатам), у якої дитинство минало біля корів і півнів, а не в затишних квартирах десь, наприклад, на Печерську. Звісно, у вишитій сорочці, а не брендових речах. І звісно, їй жилося нелегко, а часом доводилося взагалі замість собаки охороняти дім, у той час, поки інші героїні вчилися в кращих школах і т. п. Ми ж всі так робимо: і в Коломиї, і в Калуші, і в, наприклад, Долині. В нас тут одні бідняки й бидло. До речі, цікаве питання, чому творці цього серіалу вирішили обрати саме Коломию? Дівчина з Долини було б значно смішніше, правда? Сарказм сарказмом… але в одному з оглядів на цей серіал журналістка та артоглядачка Лєна Чиченіна помічає непомітне:
“Наша Люба — не лише страшенно затуркана, але й неймовірно дурненька. Автори в релізах подають це як наївність. Це підсилюється ще й форматом серіалу, який знятий у типовій для нашого телебачення фарсовій манері. Любу дурить барига: каже, щоб збирала по Києву закладки, і видає це за пошуки скарбів. Вона усміхається, а згодом радісно розповідає про таку чудову роботу поліціянту. Також Люба дико регоче, коли хтось згадує про пеніси, і голосно верещить, коли їх бачить. Ну, ви зрозуміли. Далі йдемо. Люба розмовляє взагалі не як із Коломиї. Навіть не знаю, звідки вона могла би бути. На всі випадки життя в неї є слово “йокалемене”. Також у себе в глухому селі (в Коломиї) вона мала півня Петю, якого потім зготувала з “гречею”. Та разом із тим Люба постійно каже “подякувала”. Тобто загалом вона розмовляє суржиком, але характерним для багатьох регіонів водночас, зокрема й російськомовних”, — зазначає вона.
Тож, що ми маємо? А маємо зневагу. Дуже прикро, що на другому році війни в ефірах українських телеканалів можуть з’являтися такі речі. Які не просто принижують, а відверто насміхаються над всім українським. Не рятує навіть те, що персонажі серіалу розмовляють українською — в голові постійно майорить думка, що це другосортне лайно, загорнуте в блискучу обгортку.
І цьому є пояснення: режисером цього “шедевру” є не українець (дуже несподівано…), а білорус, за яким несеться “рускій душок” — Віктор Медведський. Цей дядько до повномасштабного вторгнення росії в Україну спокійно знімав серіали для росії, хоча перед тим через “режим лукашенка” разом з кількома коміками (привіт, “Дизель шоу”) перебрався в Україну.
Отож, що ми маємо? Та “краще вже ніяк, ніж аби як” зринає в голові. Об’єктивно, цей серіал не заслуговує на ті перегляди, які в нього є. Щобільше, такий крінж варто забороняти знімати й показувати людям. І якщо оцінювати за якоюсь умовною шкалою цей “серіал”, то вийде 2/10. Один бал за каст акторів (тут не все так погано), і один бал за зйомку й монтаж. Решта — набір кліше, насмішок і просто фарс, який неможливо оцінити.
Тож обирайте якісне, дивіться хороше і любіть Україну.
Остап Микитюк
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
