У історіях таких людей, як у нашої сьогоднішньої героїні Галини Михайлівни Король, проглядується не тільки якась особиста драма, але й відчувається дух епохи, сила та незламність. І коли історія озвучена і почута, то стає зрозуміло, звідки в нас українців така жага до життя і волі. Сьогодні пані Галина відзначає своє 100-річчя. І нам вдалося не тільки привітати іменинницю, але поспілкуватися з її донькою Ольгою про життєвий шлях матері.
Ділиться Інформатор.
10 грудня 1923 року в селі Томашівці, на той час Калуського повіту, в сім’ї сільської інтелігенції народилася Галина Михайлівна Король. Її батьком був війт села — Король Михайло Юркович. Окрім Галини в сім’ї росло ще дві сестри й троє братів. Усі діти в цій сім’ї були доволі освіченими, навчалися й закінчили гімназію. Проте, Галина Михайлівна, за словами доньки, натурою вся пішла у свого батька й була активною дівчиною, доволі добре обізнаною в політиці.
Будучи 20-річною юнкою вона пішла зв’язковою в ОУН УПА в крайового провідника ОУН Карпатського краю Ярослава Мельника (Роберта).
“Вона була зв’язковою в Роберта. Але ніколи й нікому вона історію про це своє життя не розповідала. Хоча, якось у 1946 році вона виходила з лісу, й, на щастя, попередньо сховала у лісі депеші, а коли прийшла додому, там її вже чекали НКВДисти. Її спіймали й осудили на 10 років. А далі… Сусуман, і Магадан. І мама всі ці табори відсиділа. Вона була політично суджена Станіславським військовим трибуналом, як учасник національної-визвольної боротьби ОУН-УПА в 1942-52 рр”, — розповіла Ольга Петрівна.
Про той період маминого життя пані Ольга знає небагато, але яскраво згадує одне мамине вміння:
“Вона якось за хлопців розповідала. Як ходили на завдання. Її навчили кидати карти й вона бачила, хто повернеться, а хто ні. І як важко було їх відпускати. Але і сказати не можна було. І більше вона нам ніколи й нічого не розказувала. Невідомо чому”.
Її молоді роки пройшли в Сибірі. Там вона зустріла своє кохання, мого батька. Який також був політичний в’язень. Сам він з Тернопільщини. Так само сидів 10 років в таборах.
“При рості 180 сантиметрів і вазі 32 кг, з туберкульозом він все ж таки був міцним. Хворобу вилікував. І в них народилася перша донька, сестра моя, Марія. Була маленька, вона народилась півтора кілограма й казали шо вона не виживе, навіть пупчик погано зав’язали. І тато з мамою її коло батареї гріли. Ховалися. Тато закривав двері, бо там соромно було серед москалів, щоб не бачили що чоловік жінці допомагає. Мама з татом прожила тільки 5 років, але вона запам’ятала це на усе життя — що таке українська сім’я, що таке доброта”, — продовжила розповідь пані Ольга.
Сестра Ольги Петрівни прожила тільки 52 роки. І коли Галина Михайлівна, 16 років тому поховала доньку, то дала обіцянку всім — “Я проживу 100 років!”.
“У травні 1959 року народилася я. А за місяць, 10 червня, не стало мого батька. Мама залишається вдовою. І більше ніколи ні з ким не була. Пробувши в Сибірі ще два роки, мама повернулася з нами в Україну. Бо все своє життя любила й пам’ятала свій дім”, — продовжила пані Ольга.
Наступні роки після приїзду, Галина Михайлівна, двоє її молодших братів та дві доньки жили разом в трикімнатній квартирі великою сім’єю. Бувало у квартирі й більше людей, оскільки й інша рідня поверталася з заслання додому.
“Коли всі з Сибіру поверталися, то була ще й вся її родина, всіх приймали. Спали й на підлозі бувало. Всюди. Бо треба було всіх десь прилаштувати”, — згадує Ольга Петрівна.
Також вона розповіла Інформатору про творчу натуру матері та її любов до живого:
“Спершу мама сиділа дома. Займалася хатніми справами, дуже гарно вишивала. Вміла робити все. Вона була і за чоловіка і за жінку вдома. Вона мене навчала також все це робити.
Після того як мені виповнилось 6 рочків пішла працювати в садочку. Працювала нянею в “Ромашці”. А ще вона страшенно любила квіти. Їх було багато в неї на роботі й навіть зараз вдома близько 90 вазонків. Вона загалом була творчою натурою — писала всім віршики, була активною на вечорницях. Колись ще малою брала участь у виставах, які ставив її батько. І в хорі була”.
До 95 років Галина Михайлівна Король відзначалась завидною активністю і ясністю розуму. Читала книги, серед іншого перечитувала й багато забороненої за її юності літератури.
Також з початком Незалежності героїня нашого сьогоднішнього матеріалу, завжди була в курсі всього. Читала багато газет, спостерігала за політикою, дивилась телепрограми й злилась коли розповідали щось історичне, і не так.
“Вона слідкувала за політикою. І за революціями. Її внуки там були у 2013-му. Вона була в курсі всього. І спати не лягала поки всі новини не дізнається”, — розповідає донька.
Проте згодом почала втрачати пам’ять і зараз, хоч ще і багато чого розуміє, але, наприклад, що поряд донька, не розуміє.
“Інколи буває я їй це скажу, а вона каже “добра ти людина” — ділиться пані Ольга.
Попри все, сьогодні ми щиро вітаємо Галину Михайлівну й бажаємо їй міцного здоров’я і многая літа.
Шануймося друзі, й пам’ятаймо історію.
Остап Микитюк
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
