У цьому матеріалі — лише дві історії. Але врятованих нашими захисниками тварин — тисячі. Приречені на смерть вони часто прибиваються в окопи, а потім — стають вірними друзями українським захисникам, а ті — прив’язуються і за першої ж нагоди забирають їх додому. Скільки у Калуші фронтових чотирилапих?
Пише Інформатор.
В охоплених війною містах і селах наші військові рятують тварин. Діляться з ними продуктами і спільно живуть в окопах. А потім багато хто привозить котів та собак додому, бо українці своїх не кидають. Навіть чотирилапих.
“В їхніх очах видно біль, тривогу та скорботу. Повірте, вони бачать цю війну не так, як ми. Боляче дивитись на цих тваринок. Голодні, холодні бігають по вулицях у пошуках якоїсь їжі. Це цілі села і міста загублених душ”, — розповідає Інформатору військова із Калуша Руслана. В одну з нетривалих відпусток вона приїхала додому з кішкою.
Пуля: ховала шматки хліба у шолом
“Ми познайомились у травні. Але ранок тоді був дуже холодний і падав сильний дощ. Підійшли до машини, щоб виїхати з болота, яке утворилося внаслідок сильного дощу. Ледве добрались до шоферської дверки і побачили, що біліє щось на колесі. Придивились, а там — брудна грудочка. Це була маленька киця, яка трусилася від холоду і, мабуть, страху…” — розповідає калушанка.
Військові закутали безпомічну тварину у фліску, відігріли… За якийсь час вона висунула лапки. Мала якесь поранення на подушечках, вушка теж були обдерті, подряпаний ніс, з очей текли сльози…
Кошеня залишилось з захисниками. Почали її підліковувати та відгодовувати.
“Кицька їла все, навіть сухий хліб. Був випадок, коли вона шматочок віднесла і заховала в шолом. Наче на потім…” — пригадує її господиня.
Назвали Пуля.
“А коли прийшов час мені їхати у відпустку, зразу вирішила, що Пулька їде зі мною, бо не знати куди нас потім перекинуть, щоб не наражати її на небезпеку. У Калуші їй буде спокійніше. Тим паче, що вдома вже жили два “переселенці” — котики Персик і Труньчик”.
У Калуші Пулі добре. Вона вже навіть стала щасливою мамою трьох чорненьких малюків.
Васька: три дні чекав на розбитій позиції
Сьогодні Васька живе у селі неподалік Калуша і є справжнім кото-господарем у домівці Марії Дмитрівни. Він їсть лише те, що любить (і бажано з м’яском), і спить лише там, де зручно йому. Має простір для вільних прогулянок і — теплу хату для ночівель. За рік, здавалося б, уже мав повністю звикнути і забути своє попереднє життя. Але, схоже, не забув: будь-який трохи гучніший звук, крик чи навіть дзвінок змушує його чимдуж ховатися.
“Забивається під ліжко чи взагалі тікає надвір і може на кілька годин “пропасти”, — ділиться господиня.
Васька родом із селища Покровське. На Прикарпаття його привіз військовий, якого, до слова, звати Василь. За два роки у чоловіка вже назбиралась “мініармія” чотирилапих побратимів.
“У Тужилові тепер живе мій фронтовий пес Нік. Я у відпустку поїхав, залишив його і кількох котів з хлопцями. А там — прильот: двоє котів загинули… Мій побратим тих, хто вижив, у машину забрав і сюди привіз. Отак поки ми обоє мали пару днів відпустки, то й прилаштували по добрих людях”.
Але Васька — приїхав не тоді. Раніше.
“Я його купив. У нас на той час котика не було, бо хлопці позабирали додому. То я в однієї жінки побачив і попросив віддати. А щоб не безкоштовно, то 7 гривень заплатив. Він ще зовсім маленьким був і така “нюнька”, — з посмішкою згадує військовий.
… Навесні цього року Василь отримав серйозні поранення. З позиції його вивозили побратими. Ситуація була така, що рятували хлопців, ризикуючи своїми життями… За тваринами наші військові все одно повернулися. Щоправда, лише через три дні.
“Хлопці мені потім розповіли, що мій Васька сидів на позиції і нявчав. Не просто там, де ми “жили”, а на моєму місці сидів. Дуже переляканий був. Три дні без їжі… Сидів, чекав і… плакав. Я тоді пообіцяв, що заберу його додому”, — каже калушанин.
А за першої ж нагоди — дійсно забрав. Їхали, каже, з пригодами: автівка поламалась, то кіт з господарем на евакуаторі діставалися Калуша. А тут уже прилаштували Ваську у селі — в мами військового (удома в нього вже живе дві кішки. — авт.).
“Знаю, що мама має мороку з ним. Але їх там тисячі. І всі хочуть жити. Все живе за нами повзе і в очі так дивиться… Ще влітку якось ті тварини собі виживають у полях, а під осінь — по окопах, до людей…” — каже Василь.
Руслана додає: через війну у небезпеці та без домівок залишилась величезна кількість тварин. Проте, українські захисники у біді хвостатих не залишають. Майже у кожного є свій улюбленець, своя грудочка щастя. Багато із них уже вирушили до нових домівок, але скільки ще потребують тепла…
“Пам’ятайте, що навіть у найтемніші часи завжди є місце для людяності і гуманності. Це і вирізняє справжню людину від “освободітєля”,— акцентує військова.
Читайте також — Калушанка прихистила 70 котів і почала будувати їм притулок | РЕПОРТАЖ
Тетяна Кіндюх
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
