115 років тому, у 1909-му американець Чарльз Геррольд збудував радіостанцію з технологією передачі голосу, а заодно й вигадав термін “радіомовлення”. І, що цікаво, саме його радіостанція першою почала транслювати музику. Згодом його дітище стало чи не найпопулярнішим у світі варіантом швидкого отримання інформації. Минали десятиліття і у 2011 році державами-членами ЮНЕСКО та ООН у 2012 році, обрали 13 лютого Всесвітнім днем радіо.
У зв’язку з цим Інформатор не тільки привітав з і святом, але поспілкувався з колегою-радіоведучим Радіоном Прокопчуком про професію, цікаві історії та поради тим хто тільки починає свій професійни шлях.
Що з цього вийшло — читайте далі:
Розкажи як ти став радіоведучим? Це було зважене рішення чи поклик серця?
Почну з того, що навчався я взагалі на вчителя географії й біології, у Кам’янець-подільському Національному Університеті. Там також навчалася моя майбутня дружина Вікторія. Після четвертого курсу вона пішла працювати в школу, у рідному Голині, а я продовжив навчання. Трохи пізніше моя теща мені скинула інформацію, що вона чула по радіо, що шукають радіоведучого і чи я не хочу спробувати свої сили. І, власне, я туди зателефонував. Це було в червні, і вже приблизно на початку липня приїхав сюди в Голинь і пішов на співбесіду, пройшов її, і почав працювати. Перша програма з моєю участю вийшла у серпні 2014 року, якщо я добре пам’ятаю. Чи було це зважено, чи поклик серця? Я не знаю. До цього я грав у команді КВК, у команді “Наш формат” (зараз вона є учасниками “Ліги Сміху”), тому напевно це було швидше поклик серця. А паралельно я почав працювати ще і в Голинській школі.
Які труднощі (якщо такі були) тебе спіткали на початку кар’єри?
Труднощі, це швидше не труднощі, а певні особливості. Треба мати вже поставлений голос для того, щоб працювати в ефірі. В мене такого поставленого голосу на той момент ще напевно не було. І з цим було найважче, бо потрібно було його швидко напрацьовувати, для того, щоб залишитися власне радіоведучим. Були й труднощі в тому, що я змінив місце проживання і повинен був ще ментально привикнути до людей які мене оточують, знайомитися з усіма людьми, місцями й паралельно опанувати саму професію.
Впевнений, що у всіх, хто працює в медіа є свої цікаві історії. Чи маєш якусь за яку, наприклад…. соромно?
Ну, щоб аж соромно, то не скажу. Взагалі, я зараз рідко з’являюсь на радіо, в суботу або неділю, то ж це вже перейшло швидше у таке приємне хобі. Але за роки діяльності, то напевно якісь такі історії були.
Я взагалі такий хлопець досить консервативний, якоюсь мірою, щоб сказати, що мені за щось соромно. Хіба що… Я хоч і пунктуальний, але бувають такі моменти, коли твій співрозмовник на інтерв’ю прийшов швидше, ніж ти. От за такі моменти трішки соромно. Ляпів у мене в ефірі точно не було. Проте. коли я тільки почав працювати, то до однієї з моїх перших програм, це спортивні новини, були відгуки від наших радіослухачів, які прямо таки не соромилися прийти й висказати, що десь у футбольному терміні я поставив неправильний наголос. Оце було. Та й усе.
А таку, яка викликає посмішку і приємні спогади?
Взагалі в нас багато цікавих є історій, не знаю чи цікавих для загалу, це можливо для нашого внутрішнього середовища швидше. Була одна історія коли я проводив розмову, інтерв’ю у прямому ефірі, і ми дуже довго й жваво обговорювали цікаві теми. Я вже не пригадаю з ким саме говорив, але це був хтось з артистів. І ми спілкувалися досить комфортно. І мені було цікаво, і співрозмовнику. Отож, ми завершили її, попрощалися зі слухачами, і я увімкнув вже пісню оцього мого гостя, а опісля ми продовжили спілкуватися, на різні теми, і в продовження інтерв’ю, і якісь побутові, а потім до мене пролунав дзвінок. І тут я розумію, що увесь цей час, на фоні пісні ми далі продовжували бути в ефірі. Мікрофон я звісно вимкнув, так щоб співрозмовник не побачив, але після був обачніший. Отака тепер є смішна і не дуже історія.
Як радіоведучому, з ким тобі було найскладніше спілкуватися в ефірах? З ким найпростіше?
Найскладніше спілкуватися з людьми, які не вміють висловлювати свою думку. У радіоефірі слухачі не бачать емоцій людей, вони мусять тебе почути. Щоб бути почутим, треба говорити. А часто люди в розмові могли відповідати реченням, або ж взагалі двома словами. З таким людьми важко зав’язати розмову так, щоб вона була насичена потрібною й цікавою інформацією, для слухачів.
А взагалі з місцевими людьми мені чомусь дуже класно велися розмови. Дуже цікаві були розмови з хлопцем, який проводить історичні реконструкції, чи з нашими місцевими політиками, також з окремими артистами. Особливо з молодими, бо вони максимально відкриті, з ними легко спілкуватися. Типу Golubenko, Yaktak. А от артисти, яким вже скажімо за 40 і далі, то це те покоління, яке дуже фільтрує що вони кажуть в ефірі й коли вони це кажуть.
І ще легко мені було спілкуватися із колективами. В нас були тематичні ефіри, до Різдва, і був ефір з дівчатами зі Студінки, це чудові дівчата, які класно співають на наших міських заходах і максимально веселі, а це саме те, що має бути для радіоефіру. Живе спілкування, легке й не нав’язливе.
Є різні формати спілкування на радіохвилях. Тобі більше до вподоби який — запис чи прямі ефіри? Який формат легше дається?
Скажу чесно — мені набагато простіше у прямих ефірах. Тому що людина співрозмовник також налаштовується по-іншому. Через те, що якщо це запис, то навіть я сам інколи не можу сфокусуватися й сформулювати нормально думку. Мій організм просто у це не вмикається. І є розуміння, що я можу взяти й переписати матеріал. А чим більше переписуєш, тим менше цікава мова виходить.
З одного боку записи це класно, бо можна шось зайве викинути, але в плані такої мобілізації організму, мобілізації думок, це погано. Прямі ефіри це круто, це живо, вони передають більше емоцій, аніж запис. Ці от емоції найкраще ловити в процесі. Ну і прямий ефір це про економію часу радіоведучого.
Чи бачиш себе у цій професії скажімо через 5-10-20 років?
Ну як я говорив раніше — для мене це стало приємним хобі. Я не знаю, найближчі 5 років ще точно себе бачу радіоведучим, бо мені це подобається. Хтось любить рибалити, хтось ходити й збирати гриби, хтось любить колекціонувати якісь речі, а мені подобається створювати аудіоконтент. Тож не планую це залишати, а от чи планую розвивати, ну… це велике питання.
Що порадив би молодій людині, яка хоче працювати на радіо?
По-перше, що я б порадив цій людині, бути не шаблонним, бо для того шоб бути цікавим радіоведучим потрібно мати якусь свою, так би мовити, родзинку. Дуже цінно для радіоведучого — тембр голосу, він має бути приємним, і вміння вести цікаву розмову. Тому обов’язково дивіться якісь навчальні відео на Ютубі, їх там є дуже багато, і класних, і професійних. Також не лінуйтеся читати книги, бо словниковий запас у радіоведучого має бути потужним. (А ще, я, наприклад, на початку кар’єри радіоведучого багато говорив на дзеркало. Це про міміку, про м’язи обличчя, які мають бути в тонусі, щоб голос звучав дзвінко і гарно).
Також не боятися, що щось не вийде, тому що помилки трапляються в будь-якій роботі, в будь-якій професії. І ще ніколи не зупинятися та не слухати оточуючих, які демотивують. Вони є, на жаль, у всіх, а тому потрібно знаходити тих людей, які навпаки мотивують, які підтримують. І з такими людьми поряд йти далі. Критика звісно також має бути, але вона повинна бути об’єктивною, конструктивною.
Робота радіоведучого, на мою думку, має бути покликанням. Якщо ви себе в цьому відчуваєте, то тут вам і місце.
Принагідно, до речі, вітаю з професійним святом працівників наших місцевих хвиль — Всесвітнім днем радіо.
Остап Микитюк
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
