“Бажання писати, бути частиною спорту і є рушієм у спортивній журналістиці”, — інтерв’ю із Андрієм Мокляком

2 липня у світі відзначають Міжнародний день спортивного журналіста. Спортивна журналістика — це не просто професія, це покликання. Десятки видів спорту — від футболу, баскетболу до крикету та хокею потребують оперативного висвітлення. Для цього є спортивні журналісти. Однак, перед тим як стати оглядачем спорту, людина зазвичай проходить певний життєвий шлях, пов’язаний із тим чи іншим спортом. Щоб бути кращим у своїй ніші — необхідно любити свою справу і постійно розвиватися.

Ділиться Інформатор.

Спорт — важлива складова життя людини, адже у здоровому тілі — здоровий дух. Згадайте себе в дитинстві, як ви ганяли м’яча у дворі чи вправно справлялися із ракеткою для тенісу, переглядали Чемпіонат світу із першокласними Пеле та Дієго Марадоною чи ставали свідками першого чемпіонства братів Кличків… За усім цим стоять спортивні журналісти — коментатори, оглядачі та експерти.

Сьогодні, маємо нагоду поспілкуватися із талановитим спортивним журналістом, який свого часу мав тісний зв’язок із Калушем, а нині — головним редактором видання про спорт Івано-Франківщини, віднедавна пресаташе НК “Пробій” — Андрієм Мокляком.

Як ти прийшов до спортивної журналістики?

Мабуть, завдяки моєму батькові, Івану Михайловичу. Він — затятий вболівальник футболу. Ми жили поруч із стадіоном “Гірка” в Івано-Франківську і однієї прекрасної неділі, коли мені було 11-12 років, тато взяв мене з собою на гру чемпіонату Івано-Франківщини “Тепловик” (Івано-Франківськ) – “Карпати” (Яремче). Ось тоді я вперше побачив футбол наживо. Саме той справжній футбол, де вирують емоції, сперечаються з арбітрами і вболівальники, які “насипають” і своїм, і чужим, і тим самим арбітрам.

До слова, “Тепловик” у тому матчі переміг 3:1 і відтоді у неділю не було кращої розваги для мене, як йти з татом на “Гірку” та поринати у вир емоцій справжнього місцевого футболу. Звісно, вболівав за Португалію на Євро-2004 і ще дивився матчі АПЛ на УТ-1. Але потрібно визнати, що наживо футбол мене вразив в рази більше, ніж по “ящику”. Є думка, що вразив мене і тому, що у тій першій грі голкіпера “Карпат” забрала “швидка” з переломом ноги. А може й не тому. Хтозна.

Згодом я познайомився з Богданом Морозюком, тодішнім гравцем “молодіжки” “Тепловика”, а нині асистентом арбітра Першої ліги ПФЛ, який довірив мені важливу місію – вести паблік “Тепловика” в одній забороненій сьогодні соціальній мережі. І от тоді я й почав тішити людей своєю “писаниною”. Добре, що сьогодні ця соцмережа забанена і люди вже не прочитають ті мої перші проби пера.

Разом з тим на тій же платформі (вибачте, такі часи були) запустив свій окремий проєкт про футбол в місті “Футбольний Франківськ”. Далі він “перекочував” в інші соцмережі і для нього я розробив простенький сайт на платформі Blogger. Звісно, займався ним у вільний від навчання на інженера-метролога час. До слова, цьогоріч “ФФ” виповнилось 10 (!) років і він має свій оновлений сайт і соціальні мережі, де намагаюсь оперативно висвітлювати футбольні події краю.

Далі все більше цікавився місцевим футболом, гравцями, подіями. І в 2018-му мені запропонували спробувати себе у ролі журналіста на спортивному порталі Прикарпаття. І відтоді вже офіційно моє хобі довжиною в кілька років переросло у мою професію. Далі працював у ДЮФК “Ніка-05” (Івано-Франківськ) та ФК “Калуш”, який виступав у Другій лізі ПФЛ. Згодом очолив пресслужбу учасника футзальної Екстра-ліги НФК “Ураган” і зараз знову повертаюсь у ПФЛ вже у ролі пресаташе НК “Пробій”.

Свого часу ти працював у структурі ФК “Калуш” як тобі той час? Що цікавого можеш пригадати?

Не буду приховувати, що це найбільш пам’ятний період в кар’єрі. Ще б пак, складно забути, коли в тебе ще не так багато досвіду у сфері, а тобі вже довіряють керувати пресслужбою. Як тоді зазначив генеральний директор клубу Юрій Касіянчук, якому й належала ідея запросити мене: “Ти приступай до роботи, а ми допоможемо з навчанням”.

За тиждень після призначення на нову посаду Професіональна футбольна ліга організувала навчальний семінар для прессекретарів клубів Першої та Другої ліг. Для мене, людини, яка ще вчора працювала в дитячому футболі, це була справжня подія. Ще б пак, можливість поспілкуватись із своїми новими колегами з інших регіонів, а також із запрошеними гостями – “зубрами” спортивної журналістики. Буквально вчора я чув цих людей в трансляції УПЛ, а сьогодні можу під час кофі-брейку поставити свої запитання. Малим я слухав трансляції футболу за участю Дмитра Джулая. А ось зараз він сидить навпроти і розказує про свої “косяки” в роботі за мікрофоном. Саме тоді я підтвердив для себе, що обрав правильний шлях і хочу бути дотичним до цієї сфери, розвиватись в ній та стати професіоналом.

Також пам’ятаю дуже теплу атмосферу під час матчів на калуському “Хіміку” і дуже активних фанатів зі “Ultras Kalush”, які палко підтримували нас під час домашніх та гостьових матчів. Вихід “Калуша” до 1/8 фіналу Кубка України, матчі з топ-командами українського футболу “Дніпром-1”, харківським “Металістом 1925”, тощо. Тож в цілому робота в “Калуші” запам’яталась мені лише приємними спогадами.

Плюси та мінуси спортивної журналістики?

Мабуть, основний мінус – це те, що матчі проходять у вихідні дні. Тож, зазвичай, вдома в суботу-неділю мене майже нереально застати. Через це інколи нема можливості бачитись з рідними чи друзями. Банально, у нас не співпадають графіки.

Ще один мінус, який зможу пригадати – це нехтування роботою спортивних журналістів. До сих пір організатори змагань не вважають за потрібне висвітлювати свої спортивні змагання. На жаль, частенько стикався з тим, що організатори не йшли на контакт і доводилось ледь не у самих спортсменів дізнаватись результати тих чи інших змагань. Щоправда, зараз, в еру цифрових технологій, ситуація докорінно змінилась і всі розуміють наскільки важливо бути медійно активними.

З плюсів – це, мабуть, приємно бути частиною екосистеми змагань, при цьому не беручи участь у цих самих змаганнях. До прикладу, коли “Ураган” став чемпіоном України з футзалу. Звісно, я не виходив безпосередньо на майданчик, але вважаю, що в цілому ми – пресслужба клубу – протягом чемпіонського сезону відпрацювали на всі 200% і також долучились до цього тріумфу, ставши частиною історії “драконів”.

Відгуки учасників змагань та вболівальників – це також те, що мотивує. Приємно, коли спортивна громада обговорює твої матеріали. Навіть якщо з негативного боку. Пригадується, як під час футзального чемпіонату Івано-Франківщини ми на сайті SPORT.IF.UA визначали символічні збірні кожного туру змагань. Так от в одній з команд-учасниць була традиція – той, хто потрапляє у нашу збірну туру, має “проставитись”партнерам по команді. Тому нас самі гравці просили не включати їх у збірні, щоб поберегли свій гаманець

І насамкінець скажу про ще один нюанс. Чи це мінус, чи плюс сказати важко. Зазвичай, робота спортивного журналіста непомітна. Моє завдання робити максимум для того, щоб медійними були наші спортсмени, щоб вболівальники дізнавались про перемоги та поразки, про спортивний шлях, тощо. При цьому я завжди “в тіні”. І навіть свого часу через це мене жартома назвали “сірим кардиналом”

Нещодавно ти спробував себе у ролі футбольного коментатора? Як тобі нове амплуа? Як пройшла адаптація?

Все нове – це добре забуте старе. Насправді раніше, під час роботи в “Урагані”, коментував матчі юних вихованців клубу у Юнацькій Екстра-лізі з футзалу. Але якось відійшов від “мікрофону” і ось в минулому футбольному сезоні повернувся до дещо призабутого амплуа. І звісно, вдячний, хлопцям з YouTube-каналу ІФ СПОРТ, які запросили і надали можливість пригадати і відточувати свої навички.

Чи плануєш й далі розвиватися у напрямку спортивної журналістики?

Рух – це основа життя. Тому в будь-якій професії, і в спортивній журналістиці в тому числі, потрібно рухатись вперед, вдосконалюватись. Тому так, планую розвиватись і навчатись новому, адже час не стоїть на місці, змінюються тренди, вподобання вболівальників, тощо.

Що побажаєш усім тим, хто б в майбутньому хотів стати на шлях спортивної журналістики?

Бути фанатом своєї справи. Чи то пак, фанатиком. В хорошому сенсі слова, звісно. Якщо серйозно, то багато що залежить від бажання. І саме бажання писати, розповідати, бути частиною спорту і є рушієм у спортивній журналістиці. Коли вами керує бажання – рано чи пізно у вас все вийде.

Дякую.

Ярослав Куцій

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08