Поіменно згадуємо всіх захисників із Калущини, життя яких обірвала війна. Їхні імена мають бути навіки закарбовані в пам’яті нашого нескореного народу.
Разом із Інформатором згадайте сьогодні про Миколу Голікова — рядового солдата лав Збройних Сил України.
Микола Голіков народився 7 вересня 1993 року у селі Добровляни Калуського району. За словами матері, з дитинства був дуже непосидючим та активним хлопчиком. Навчався у Добровлянській загальноосвітній школі. У шкільні роки захоплювався комп’ютерною технікою та часто допомагав батькові з її ремонтом.
У 2009 році вступив до Калуського політехнічного коледжу, де здобув спеціальність з обслуговування інтелектуальних інтегрованих систем. Навчання поєднував із роботою в магазині електротехніки “Комп’ютерний Всесвіт”, де познайомився зі своїм другом Володимиром Андреєвим.
Микола був щирим і надійним другом, з яким можна було і посперечатися, і посміятися, і довіритися. Фанат автівок, про які міг говорити годинами. “Він міг тримати таємниці і завжди радів з успіхів інших. Підтримки таких людей дуже не вистачає”, — згадує Андреєв.
Під час Революції Гідності Микола був активним учасником протестів. “Скромний хлопець, який точно знав, що і для чого робить”, — згадує побратим Дмитро з третьої сотні. У 2014 році приєднався до добровольчого батальйону “Айдар” і вирушив у зону АТО на Луганщину.
У серпні 2014 року потрапив у полон, де пережив 50 днів катувань і щоденних погроз. “Я думав, що мертвий уже, коли вони вивезли мене в росію. Але вижив, значить, недаремно”, — казав згодом Микола. Його включили в список на обмін і він повернувся додому. Після реабілітації переїхав до Києва. Працював у Межигір’ї — спочатку охоронцем, а згодом помічником коменданта. Активно брав участь у житті громади.
У жовтні 2016 року познайомився з коханою дівчиною Катериною. Разом планували створити сім’ю. “Мій коханий за всі шість років став моїм всесвітом. Ми мріяли, будували плани, ділили радощі і труднощі навпіл. Микола був справжнім чоловіком — з ним я почувалася захищеною та тендітною”, — згадує Катерина.
Микола цікавився історією України, збирав історичні книги, пам’ятні монети, захоплювався зброєю та автомобілями. У 2019 році вступив до Київського державного університету телекомунікацій, де отримав ступінь магістра та кваліфікацію інженера інформаційно-телекомунікаційних систем.
З початком повномасштабної війни Микола одразу вступив до лав Збройних Сил України. В одному з останніх інтерв’ю казав: “Буде війна — будемо воювати”. Побратими згадують його як спокійного, рішучого та завжди готового підтримати, порадити і діяти гідно навіть у найскладніших ситуаціях.
27 лютого 2022 року ввечері під час оборони Києва Микола отримав 10 кульових поранень. За його життя лікарі боролися півтора місяця. Він переніс 18 важких операцій, але 16 квітня його серце зупинилося.
Похований у рідному селі Добровляни.
Нагороджений відзнакою “За благодійність та патріотизм” у 2015 році, “За Україну. За її волю. 25 років” Міністерства оборони України у 2016 році, “За благодійну діяльність” Спілки матерів миру, відзнакою “Учасник бойових дій” у 2016 році, а також відзнакою “За оборону рідної Держави” Всеукраїнського об’єднання “Країна” у 2018 році.
Памʼятаймо, яку ціну заплатили за наше майбутнє Герої-земляки. Світла пам’ять!
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
