Упродовж квітня у Львові експонують виставку “Гуляйполе. Тимчасово переміщені історії”, створену з евакуйованих експонатів із прифронтового регіону Запоріжжя. Відвідати виставку можна в публічно-історичному просторі “Після тиші”, вул. Гребінки, 6 з середи по неділю з 12 до 18 год.
Про це пише Zaxid.net, передає Інформатор.
Співавтор виставки Сергій Звілінський – історик та дослідник ГО “Гуляйпільські старожитності”, збирає усно-історичні свідчення від старожилів регіону з 2014 року, а після повномасштабного вторгнення спершу вивозив цінності з музеїв та шкіл Гуляйполя, а потім на прохання місцевих мешканців почав евакуювати й сімейні архіви та артефакти. Серед них, наприклад, невідомі раніше фото діячів часів махновщини.
“Я бачив, скільки всього є “під ногами” і воно зникає”
Гуляйполе – містечко за 100 км від обласного центру регіону – Запоріжжя. До війни воно було відоме насамперед як колишній осередок махновському руху. Тут же народився і виріс його засновник Нестор Махно, а багато місцевих мешканців є прямими нащадками відомих діячів того часу.
Зараз же через околицю міста фактично проходить лінія фронту. Більшість мешканців евакуювалися на безпечніші території, забираючи з собою найбільш цінні речі, однак залишили чимало важливого з історичної точки зору.
Сергій Звілінський – історик і краєзнавець родом із Гуляйполя. У 2014 році разом із однодумцями з історичного факультету Запорізького університету заснували ініціативу з дослідження локальної історії. Спершу це була просто сторінка у Facebook.
“Після навчання історику відкривається великий масив недослідженого. Я бачив, скільки всього є “під ногами” і воно зникає і його треба було рятувати. Йдеться, насамперед, про спогади людей, матеріальні речі, ті ж родинні архіви. Тішить те, що таких ініціатив з’являється все більше, ми не є унікальні в цьому. Та і зараз стало досить популярно досліджувати локальну історію, займатись генеалогічними пошуками”, – розповів Сергій Звілінський.
Спершу дослідники записували усно-історичні свідчення мешканців Гуляйпільшини та навколишніх громад, згодом влаштовували експедиції на Дніпропетровщину та Донеччину.
“У 2021 році ми якраз досліджували Волноваський та Маріупольський райони Записували спогади старожилів про Голокост, працювали в селищі Агробаза, де були масові розстріли євреїв у 1942-43 роках. Загалом досліджували колишні єврейські колонії”, – каже дослідник.
“Люди вивозять холодильники, а ми – якийсь хлам”
Історія Гуляйполя тісно повʼязана з родиною підприємця Якова Кріґера, який наприкінці ХІХ ст. заснував у містечку завод, де виготовляли сільськогосподарську техніку. За кілька років до повномасштабної війни садибу Кріґерів реставрували і у 2022 році ГО “Гуляйпільські старожитності” планувала відкрити там публічно-історичний простір, де мали експонувати матеріали, знайдені за роки експедицій. Однак війна змусила дослідників кардинально переформатувати роботу: польові експедиції перетворились на рятувальні, а весь фонд довелось евакуювати в Запоріжжя.
“Над цим проєктом ми працювали з 2018 року і за цей час фактично відновили будинок у первісному вигляді. У напівпідвальному приміщенні вже працювала кавʼярня, а на першому поверсі ми відреставрували чотири кімнати і готувалися до відкриття виставок – завозили меблі та експонати”, – каже Сергій Звілінський.
Коли почалась повномасштабна війна, активісти першочергово вивезли з простору всі цінні експонати, зокрема фото і документи, а в 2023-2024 рр. будинок сильно постраждав від російських обстрілів.
Цінні історичні експонати вивозили з Гуляйполя переважно власним транспортом, а невдовзі дослідники “Гуляйпільських старожитностей” на запит місцевих мешканців почали влаштовувати експедиції і вивозити зібрання з невеличких музеїв і шкіл, а також сімейні архіви.
Один такий великий музей вивозили з села Омельник. Він був надбанням усієї сільської громади та осередком історичної памʼяті села, яке на початку ХІХ ст. заснували вихідці з Полтавщини. Експонати збирали діти та вчителі місцевої школи, приносили небайдужі, однак в приміщення влучили кілька російських ракет, зруйнувавши його вщент. Команда дослідників змогла врятувати та оцифрувати все вціліле.
Зруйнована школа та музей у Омельнику
Всю свою роботу ГО висвітлювала у соцмережах, закликаючи інших мешканців Гуляйполя долучитися до евакуації історичної спадщини громади.
“У людей, які виїхали, було розуміння, що там залишилася вся їх родинна памʼять, вся історія. Після цього пішла така хвиля цікавості до цієї родинної памʼяті і до нас почало надходити все більше запитів на вивезення сімейних архівів. Люди або самі вивозили, або довіряли це нам”, – розповів Сергій Звілінський.
Після евакуації дослідники описують всі експонати, за потреби – реставрують, оцифровують і відправляють або собі на зберігання, або родинам, чиї ці архіви. Це переважно сімейні альбоми, документи, старі фотокартки, щоденники.
“Коли ми перетинали блокпости, то військові перевіряли наші вантажі. Знаєте, люди вивозять холодильники, а ми – напіврозвалені скрині, якийсь хлам. Однак для істориків це дуже важливі речі. Якщо їх не зруйнують обстріли, то зʼїдять миші”, – пригадує дослідник.
Найбільш унікальними він вважає сімейні архіви. Серед них, зокрема, історикам вдалось віднайти фото Василя Шаровського – члена Української Центральної ради та Всеукраїнської ради селянських депутатів, який був командиром артилерії махновської армії , а пізніше – інспектором артилерії. Його фото часів махновського руху вдалось віднайти в родинному архіві нащадків його сестри.
“Деякі фото нам передають військові, однак більшість – це саме запити від місцевих. Люди малюють на папері схему будинку, вказуючи, де що лежить. Я прошу розписку і фото паспорта про те, що люди довіряють нам забрати якісь речі, щоб ми могли підтвердити, що ми не мародери”, – розповідає Сергій Звілінський.
“Це не просто скриня чи фото – це долі людей”
Через війну чимало гуляйпільців евакуювалися до Львова. До 4 травня всі охочі можуть відвідати виставку евакуйованих експонатів у публічно-історичному просторі “Після тиші”. Зокрема, на виставці є фото Василя Шаровського, гайковий ключ, виготовлений на межі ХІХ-ХХ ст. на заводі Кріґерів, унікальна скриня з села Варварівка, виготовлена у містечку Ігрень, дитяча колиска з колишніх німецьких хуторів, черепиця з місцевого цегельного заводу, а також чимало фото з сімейних архівів.
Наприклад, на колективному фото з районних курсів виховательок дитячих садків 1934 року вирізане обличчя керівника курсів, якого репресували. Так у той час люди намагались убезпечити себе від можливості бути звинуваченим у дружбі з “ворогом народу”. Таке фото для сталінської репресивної машини могло стати підставою для обвинувачення і доказом при арешті.
“Ми хотіли через призму предметів показати долю людини, яка жила у період трагічних подій ХХ століття. Тобто, це не просто скриня чи фото – це долі людей”, – додає дослідник.
Також на виставці є фото та альбомні листи з сімейного архіву мешканки Гуляйполя, яка зараз живе у Львові. Сергій Звілінський розповідає, що під час однієї з екскурсій ця жінка впізнала свої фото та розповіла про інші експонати, які можуть зберігатися в її будинку в Гуляйполі.
“Такими виставками ми хочемо більше розповідати про наш регіон аудиторії з усієї України. Ця виставка – експериментальна. Ми хочемо подивитися, яким є запит на локальну історію як серед львів’ян, так і серед переселенців із Запорізького регіону, а також маємо ціль згуртувати громаду гуляйпільців у межах Львова і всього Західного регіону навколо спільних речей, які несуть локальну ідентичність. Зараз у світі є запит на українську історію, і такі евакуйовані речі допомагають більше розповісти про міста, які знищуються”, – каже Сергій Звілінський.
Нещодавно Мінкульт повідомив, що припиняє евакуацію культурних цінностей із прифронтових регіонів через брак місць для зберігання експонатів, а також звернувся до Фонду держмайна із проханням виділити додаткові приміщення. До евакуації готова долучитись й міська рада Львова, однак, поки що невідомо, як це робитимуть на рівні громади. ГО «Гуляйпільські старожитності» та “Після тиші” також готові долучитися до такої евакуації.
Попри постійні обстріли, Сергій Звілінський разом з іншими дослідниками майже щотижня їздить до Гуляйполя. Він каже, що всі евакуйовані предмети можуть знадобитися в майбутньому для наповнення музеїв після війни.
“Приємно, що люди почали більше цікавитися родинною історією. Запізно, але приємно, що хоч зараз, бо це формує українську локальну ідентичність. Ми маємо зараз ситуацію, як в Другу світову, коли погоріли цілі села разом із цінними експонатами. Зараз стоїть питання порятунку джерельної бази, за якою в майбутньому буде вивчатися історія українських регіонів“, – підсумував Сергій Звілінський.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
