Валерія Пруднікова приїхала до Калуша разом із двома дітьми з рідного Бахмута, коли її місто почали бомбити. Це була евакуація, повна невідомості та болю, але водночас — початок нового етапу її життя.
Про перші дні в новому середовищі, дистанційну роботу і зв’язок із Бахмутом, саморозвиток і плани — в інтерв’ю далі, яке публікує Інформатор.
Уже два роки Валерія Пруднікова є головою Ради з питань внутрішньо переміщених осіб м. Калуша та Калуського району. Але до цього, каже вона, прийшла не одразу. Перші дні в новому місті були найважчими.
“Я пам’ятаю, як ми виходили на вулицю і я не знала, куди йти. Діти питали: “Мамо, коли ми повернемося додому?”, а я не мала відповіді. Усе здавалося чужим і холодним… Лише поступово я почала відкривати Калуш для себе”, — розповідає вона.
Валерія почала знайомитися з вулицями, культурою та традиціями Прикарпаття. Діти перші два роки навчалися дистанційно.
“Я шукала сили й підтримки і знайшла її в зустрічах МГО “Інститут суспільних ініціатив”. Спілкування з людьми, які пережили схожі труднощі, стало для мене справжнім ресурсом. Я відчула, що не одна у своїй біді, і це дало мені сили йти далі”, — каже жінка.
За освітою Валерія — вчителька хімії та інформатики. Вона продовжувала працювати дистанційно у Бахмутському НВК №11, хоча і відчувала, що цього їй замало:
“Мені бракувало живої комунікації та розвитку. Тоді я почала організовувати для дітей курси з програмування, відеомонтажу та кібербезпеки. Інтерес був величезний! Діти світяться, коли створюють щось власне, а згодом до навчання долучилися й жінки. Я зрозуміла: знання й підтримка змінюють життя”.
Її активність не залишилася непоміченою. Уже два роки Валерія є головою Ради з питань внутрішньо переміщених осіб м. Калуша та Калуського району. Вважає це великою відповідальністю:
“Ми створюємо комунікацію, запускаємо спільні ініціативи. Наші зустрічі — це простір довіри, де можна говорити про проблеми і шукати рішення. І найважливіше — ми допомогли багатьом ВПО не лише отримати гуманітарну допомогу, а й інтегруватися в громаду, знайти нових друзів, відчути себе потрібними”.
Діти також адаптувалися: навчаються у Калуському ліцеї №5, де до них дуже добре ставляться. Вони, деталізує Валерія, беруть участь у подорожах від “Мобільного безпечного простору для дітей”, розвиваються та відчувають підтримку.
“Я вдячна вчителям, які зустріли їх із теплом. Це неймовірно важливо для мене як мами. Я також була учницею тренінгу “Позитивне батьківство” та майстерок, що надихають та дають силу жити далі”, — додає вона.
“Я зрозуміла, що маю розвиватися й далі. Продовжую навчатися, відвідую психолога, адже саморозвиток — це не розкіш, а необхідність. Нещодавно здобула ще одну роль — стала параюристкою системи безоплатної правничої допомоги в Калуші. Для мене це не просто робота, а справжнє покликання. Люди приходять розгубленими, часто не знаючи своїх прав. Я пояснюю їм, як діяти, як себе захистити. І коли бачу, що в їхніх очах з’являється впевненість, розумію: я на своєму місці”, — мовить далі.
Наприкінці розмови Валерія замислюється і промовляє слова, які стали її життєвим кредо: “Йти вперед і не озиратися. Життя продовжується, навіть якщо його доводиться починати з нового місця проживання”.
Ця історія — не лише про втрату й випробування, а й про силу, яка народжується у серці жінки, що не здалася. У Калуші Валерія знайшла другий дім, нову професію, підтримку громади і головне — віру в те, що життя може бути гідним, навіть якщо воно починається заново.
Матеріал створено у межах проєкту “Захист та психічне здоров’я дітей вразливих категорій в Україні” СОС Дитячі Містечка Україна за фінансування Норвезької Агенції Співробітництва у Цілях Розвитку (Norad).
Матеріали, розроблені у рамках проєкту, не обов’язково відображають офіційну позицію СОС Дитячі Містечка.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08