12 років тому у Києві розпочалася революція, яка тривала із листопада 2013 по лютий 2014 р. Згодом ці три зимові місяці назвали одним з найбільш переломних моментів у новітній історії України, а саму подію – Революцією Гідності.
Інформатор Івано-Франківськ. поспілкувався із майданівцем Романом Дорожівським, який під час революції виконував важливу місію — годував учасників Майдану.
“Шкільна декомунізація”
Родина пана Романа завжди була проукраїнською. Несприйняття комуністичного ладу і збереження національних традицій передавались у сім’ї наступним поколінням.
“Попри те, що це була доба комунізму, ми з дитинства знали, що таке коляда, ми ходили у вертеп, попри те, що нас там лякали воронками поліції, тодішньої КДБ, ми все одно робили своє. Тато вечорами нам співав пісень, розповідав історію“, – розповідає він.
А у 1990-му році десятикласник Роман разом з друзями влаштував «декомунізацію» у рідному селі – повалив погруддя молодого Леніна, що стояло на подвір’ї школи.
“Ми зв’язали два канати докупи, нас там було чоловік десять, закинули йому на шию, стягнули погруддя, завалили. На другий день в селі кіпіш, але погруддя так і не відновили”, – згадує чоловік
А невдовзі розвалився Радянський Союз і почалась нова епоха для країни і для Романа.
Випікання хліба та початок революції для Романа
Перепробувавши вдома багато різних бізнесів, він зупинився на виробництві хліба. Спочатку допомагав родичам, які якраз відкрили пекарню, розвозити готову продукцію на продаж. Потім – співпрацював з місцевим хлібокомбінатом як реалізатор. І водночас розширював виробництво власної випічки, обладнання з якого стане у пригоді на Майдані у 2014-му.
Як розповідає Роман, революція для нього розпочалася 1 грудня:
“Для мене Майдан почався не 21 листопада — він почався 1 грудня. Тоді, коли 30 листопада побили дітей, мені написав SMS мій племінник із Києва й каже: “Ти бачив?” А я відповідаю: “Що бачив?” Я реально майже не дивився телебачення, в інтернеті бував рідко. А він каже: “Дітей побили. Приїжджай”, – згадує Роман Дорожівський.
Так 1 грудня вони з братом опинились у центрі Києва: “Прийшли ми в будинок Профспілок, заходимо туди на кухню, там варену ковбасу ріжуть, намазку сирну, воно таке усе синє, холодне. Підходить до нас сотник Ведмідь і каже: “Давайте будемо готувати тут щось, бо люди довго не протримаються”.
Тоді й виникла ідея організувати для людей гаряче харчування.
Спочатку борщ “варили” у фонтані
Фото з архіву майданівця
Вже 3 грудня з Івано-Франківська привезли 300-літрову чашу, у якій замішується тістов пекарні. Встановити її вирішили… у фонтані, оскільки готувати доводилось на відкритому вогні. Продукти принесли місцеві жителі.
“Щоб зварити 300 літрів борщу, туди треба багато начистити, багато насипати. І ми так сидимо, всі ходять, дивляться, на нас, як на придурків, – сміється пан Роман. – Були ми з братом і двоє-троє ентузіастів, які повірили в нашу історію. Ну, одним словом, ми це ріжем, ріжем, ріжем, нарізали, почали варити, зварили. І в нас стоїть черга там 100 чоловік, і вона не закінчується, і борщу менше не стає. Це не каструлька, а один казан – це приблизно тисячу гарячих порцій.
І після того в нас уже повірили, і тоді, я пам’ятаю, буквально на наступний день, в нас вже депутати Верховної Ради прийшли помагати нам нарізати. Зразу з’явилися телеканали. Вже наступного дня була купа продуктів, купа допомагальників. І все це продовжується у фонтані”.
Нові можливості і до 15 тисяч порцій борщу на день
Швидко стало зрозуміло, що гаряча їжа – це нові можливості для людей, які не тільки цілий день, а й вночі знаходяться на вулиці. Тому вже 7 грудня на куті Городоцького-Хрещатика поставили великий військовий намет, і кухарі перебрались туди.
“Там ми все розклали, ще довезли казанів. І у нас на піку було два казани на 330 літрів, в одному ми варили борщ, або першу страву якусь іншу, а в другому – чай. І 5 казанів в нас було на 140 літрів. Ми за один раз готували 960 кілограмів або літрів гарячої їжі. І ми умудрялися протягом дня три рази це все готувати, триразове харчування. Це приблизно 15 тисяч порцій в день ми видавали на-гора. Насправді це була дуже важка фізична праця”, – пригадує Роман Дорожівський.
Робота була цілодобовою: вночі жінки готували продукти на наступний день, мили казани, прибирали територію. З ранку і до пізньої ночі кухарі проводили час на кухні: “Ми готували перше, друге, салат, компот… Ми навіть експериментували, щоб на святий вечір, або у пісні дні, середа і п’ятниця, ми варили, з риби юшку, грибну юшку. На святий вечір я варив величезний казан куті”.
Мороз, дрова і роздача: з якими неочевидними викликами довелось зіткнутись куховарам на Майдані
Окремою проблемою стали морози, температура часом опускалась до -20 градусів, обігріти намет, коли не кипіли казани, було фактично неможливо. Кабелю, який протягнули з торговельного центру «Глобус», вистачало на освітлення, але не на опалення.
“Жінки, пам’ятаю, почистили буряк. Вони його труть, поки дотерли, він вже в глибу змерз. Ми фактично оце потім з того варили, – розповідає франківець. – Ми так палили, що граніт біля казана був такий гарячий, що ти коли стояв там довше хвилини, у тебе капці загорялися. Бо по-іншому воно б не закипіло на такому морозі”.
Ще однією проблемою стали дрова. Їх було достатньо, але в основному – сосна, з навколишніх лісів.
“Вона так чадить, що це просто неможливо. З цим димом не можна нічого зробити. Ми надівали окуляри такі, для пірнання, люди думали, що нам клепки бракує, а ми насправді рятувалися, бо виїдало очі настільки, що приходили до хати, приймали душ, і я не міг відкрити очі і подивитися на телефон”, – згадує майданівець.
А потім зварені порції треба було роздати. З’ясувалось, що налагодити цей процес, коли навколо юрмляться тисячі людей, нелегко: “Це дармова їжа, і це підтягнуло зразу не тільки протестувальників – безхатьки всього Києва опинилися на Майдані. Вони там нагло лізли без черги, приходилося ложкою по голові бити. Там стоять жінки з дітьми, а тут чувак. Йому треба. Без черги. Тому ми там тримали порядок, дисципліну”.
В результаті вибудували схему за принципом «шведського столу», коли люди з одного боку заходили, брали порції і з іншого боку виходили.
Траплялись різні люди, були різні історії…
Роман Дорожівський згадує, що Майдан став місцем знайомства з багатьма людьми, з якими дружні відносини склались на роки.
“Прийшов до нас Олег. Він професор Хмельницького університету, доктор наук. Каже, я приїхав допомагати, не можу постійно, але на вихідних я буду приїжджати. Я навчив його мити казани. Казан помити, щоб це була гігієна і стерильно, це не так просто. Це треба вміти, знати. І коли Олег приїжджав, я знав, що у мене казани чисті, бо Олежик помив їх”, – розповідає пан Роман.
Були жінки з Тернопільщини, з Гусятина, які приїхали на Майдан на один день і одну ніч і дуже хотіли допомогти: “Я зранку приходжу, а вони почистили все. Все, що було, вся бульба, морква, буряк, все почищено, порізано, поскладано і підметено. Знаєте, коли люди знають порядок, вони за собою не просто зробили і лишили хаос, вони поприбирали”.
Прикрості теж були. Пропадали скриньки з грошима, згадує Роман Дорожівський. Але все-таки добрих історій було більше: “Прийшов дідусь, він приніс півбуханки сірого хліба і шматок ковбаси. Знаєте, як в тій історії в Біблії, він поділився крайнім тим, що в нього було”.
“Якщо твій брат не їде, ти теж не їдеш”
18 лютого Роман Дорожівський був у Івано-Франківську і мав їхати до Львова, коли йому подзвонили і розповіли про події на Майдані. Дружина була категорично проти, щоб він їхав до Києва.
“Вони вже попередньо з дружиною брата зговорилися: якщо твій брат не їде, ти не їдеш. Кажу, добре, якщо так, то так, – усміхається пан Роман. – Ми під’їжджаємо до його будинку, брат вийшов, сказав вдома, що сміття виносити, в тапочках. Так в тапочках і поїхав. Вже не було чого казати. Ми сіли, поїхали, загрузили, що треба, людей ще взяли“
Поки вони добирались до Києва, багато хто зі знайомих дзвонив, питав, чи є проїзд до столиці, чи пропускають, чи є якість об’їзні шляхи. Більшість так і не поїхали…
“Приїхали ми на Майдан, ідемо до кухні. І така картина. Сидить хлопчина без двох ніг в інвалідному візку і допомагає з бруківкою. Тримає ту, що розбирають. Ось так, ті „я хотів, я не хотів”, а чувак приїхав”, – згадує пан Роман.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
