Чверть століття служіння та випробування: історія капеланства і волонтерства отця Івана Креховецького

Для о. Івана Креховецького війна — це особистий шлях завдовжки понад десять років. Настоятель двох парафій — Вознесіння Господнього ПЦУ у селищі Брошнів-Осада і Святого пророка Іллі ПЦУ села Рахиня, декан Долинський ПЦУ, митрофорний протоієрей переконаний, що капеланство на передовій та волонтерство в тилу є таким самим Божим покликанням, як і душпастирство.

Пише Інформатор, посилаючись на “Галичину”.

Минулий рік для священника о.Івана Креховецького став ювілейним: виповнилося 25 років з дня його хіротонії та чверть століття служіння на парафії Святого пророка Іллі. Проте своє покликання він вбачає не лише у стінах храму, а й там, де захищається Батьківщина — земля дідів і прадідів.

Початок війни у 2014 році став для багатьох несподіванкою. Отець Іван згадує часи, коли армія “ледь дихала”, а волонтерство доводилося розгортати з нуля, купуючи найменші дрібниці для добровольців, які вирушали на фронт у власному одязі та на шкільних автобусах. Пройшовши спеціальний вишкіл у Києві разом із парамедиками та психологами, священник у 2015 році відправився у свою першу 45-денну ротацію до Маріуполя. Тоді капелани були добровольцями, чия місія полягала у тому, щоб бути поруч із бійцями, не створюючи дискомфорту, але надаючи підтримку саме тоді, коли вона була життєво необхідною.

Війна для отця Івана — це не лише парафіяльна робота, а й особиста родинна історія. Його син Юрій, який розпочав шлях молодшим офіцером запасу у 2017 році, сьогодні є підполковником ЗСУ. Пройшовши через найгарячіші точки після повномасштабного вторгнення, він став частиною того бойового досвіду, який священник поділяє зі своєю паствою. Сам о. Іван до лютого 2022 року вже мав солідний фронтовий гарт, об’їздивши разом із побратимом-священником Анатолієм Холівчуком майже всю лінію зіткнення, включно з територіями, що зараз перебувають під окупацією.

Сьогодні душпастир активно співпрацює з волонтерською спільнотою ГО “Знахідка” у Брошневі-Осаді. Незважаючи на відсутність підтримки з боку місцевої влади, волонтери виконують титанічну роботу. Кожен виїзд на фронт починається зі спільної молитви та освячення вантажів. Священник переконаний, що у кожній речі, доставленій бійцям, є частинка тепла людських сердець. Водночас він констатує гірку зміну реалій: якщо на початку повномасштабної війни збори закривалися за дні, то тепер на це йдуть місяці. Причиною тому є звикання, проте отець наголошує — ми не маємо права втомлюватися.

Окреме місце у роздумах о. Івана посідає етика поведінки в тилу. Посилаючись на слова апостола Павла про те, що “не все нам на користь”, він закликає до гідності та солідарності. На його думку, показова розкіш та надмірні святкування у час, коли воїни тижнями не виходять із бліндажів, є приниженням їхньої гідності. Він згадує важкі розмови на Донеччині та Харківщині, де місцеві мешканці часто звинувачували українських військових у обстрілах, і зазначає, що саме там сьогодні ворог творить найбільше пекло.

Проте навіть у найтемніші часи трапляються дива, які навертають до віри. Отець Іван згадує випадок із бійцем на позивний “Сєпар”, який вважав себе атеїстом і відмовився від помазання єлеєм. Але після того, як його бліндаж був зрешечений кулями, а всі побратими залишилися неушкодженими, воїн сам прибіг до священника з проханням про благословення. Для отця Івана капеланство — це голос сумління, який веде людей до Бога, а Україну — до неминучої Перемоги.

До теми: Священника з Прикарпаття зараховано до Капеланів Папи Римського

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08