72-річна Ганна Худик із села Петранка, що на Калущині, яка взяла голку до рук ще в ранньому дитинстві, досі не уявляє свого життя без цього ремесла, називаючи його найкращими ліками для душі та спокою.
Розповідає Інформатор.
Крізь усе життя жінка пронесла любов до українського вишиваного коду, а її роботи сьогодні прикрашають місцеві виставки, дивуючи відвідувачів своєю особливою обереговою силою. Ганна Худик розповідає, що свою першу роботу — маленьку білочку — вона вишила ще у початкових класах школи, коли мама вперше дала їй клаптик полотна та нитки-муліне. Саме тоді юна вишивальниця отримала й свій перший, найголовніший урок майстерності, який запам’ятала на все життя.
“Я пам’ятаю, що я вишивала — хрестики клала і в той бік, і в той бік. Мама як побачила, подивилася, каже: “Ні, то не так! То не так, треба всі хрестики, щоб в одну сторону лежали”. І я вже собі це тоді так запам’ятала і до нині ці слова… І так тепер вишиваю”, — з усмішкою згадує Ганна Федорівна.
Справжнім розквітом творчості для майстрині став час, коли вони разом із мамою вишивали килими. Тоді з-під їхніх рук також виходили десятки рушників, наволочок та простирадл на ліжка, які нещодавно жінка великим пакунком передала на місцеву виставку у Рожнятів. Пані Ганна зізнається, що робота з голкою для неї — це не просто хобі чи данина традиції, а справжній порятунок від щоденних турбот та тривог.
“Я дуже люблю вишивати, бо саме цим заспокоюю свої нерви. Як я щось похвилююся трошки, я сідаю вишивати. Собі вишила сорочку та плаття. Внучці вишила також файну сорочечку. Я просто цим живу”, — ділиться жінка.
Особливою гордістю для Ганни Федорівни є її онуки, зокрема і онук Мар’ян, цьогорічний випускник 11 класу, якого вона змалечку виховала як рідного сина. Саме йому бабуся передала свою любов до традиційного ремесла, особисто навчивши тримати голку.
“Онука я також навчила вишивати. Він навіть, як був у школі — чи у третьому, чи у четвертому класі і сидів коло мене, і дуже дивився, як я вишивала. Я кажу — на, дала голку, кусочок полотна і кажу вишивай хрестиком. І я його навчила, і він вишивав”, — із гордістю розповідає бабуся.
Зараз, попри поважний вік, домашні турботи та хворобу чоловіка, пані Ганна не залишає улюбленої справи та щодня намагається приділити час вишивці. Працює виключно за старою традицією — нитками, дрібним хрестиком, де кожен стібок лягає в один бік, як колись вчила мама. Нині майстриня закінчує нову роботу — унікальний ясик, на якому за журнальним ескізом вишиває пару голубів у калиновому вінку. Дивлячись на свої численні вироби, Ганна Федорівна жартує, що ніколи не рахувала їхньої кількості, адже вишивала не заради цифр, а заради любові, яку тепер зберігатимуть її нащадки.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
