Усі дороги ведуть до Калуша: німецькі колоністи у Копанках і слід родини Ліберсбахів

Від Калуша до Копанок і далі до Перемишлян простягнулася історія однієї родини, що пережила переселення, втрати й забуття, але зберегла зв’язок із цими місцями через покоління. Місця, де змінювалися держави, мови й покоління, але залишалися сліди однієї родинної лінії, яку сьогодні відновлюють нащадки з Польщі.

Ділиться Інформатор.

Продовження історичного циклу “Усі дороги ведуть до Калуша” знову повертає нас у часи, коли місто було перехрестям різних культур і переселень. Цього разу слід веде від Калуша до Копанок і Перемишлян — у простір німецьких колоністів, родинних міграцій і забутих архівів, де одна історія розгортається через століття й кілька поколінь.

Як родина Ліберсбахів опинилася у Калуші

Перші представники родини Ліберсбахів, за словами жительки Торуня (Куявсько-Поморське воєводство, Польща) Малгожати Шкодзінської, оселилися в Калуші понад два століття тому. У 1778 році вони переїхали до міста. Згодом інша частина родини поселилася в районі Нового Калуша (сучасний район вулиці Вітовського) у межах Йосифінської колонізації 1781–1789 років.

“Я знаю, що люди з цим прізвищем досі там живуть, але мені не вдалося встановити з ними прямий контакт. Це правда, що вони наші дуже далекі родичі, але нас об’єднує спільне прізвище. Я багато років складаю генеалогічне дерево. Ми планували поїхати до Калуша у 2022 році”, — розповіла жінка Інформатору.

Читайте також — Усі дороги ведуть до Калуша: з історії трьох сімей, що виробляли вино для калуського костелу

Німецькі колоністи у Калуші: що таке Йосифінська колонізація

Йдеться про заселення земель Галичини та Буковини німецькими колоністами після приєднання цих територій до Австрійської імперії. 17 вересня 1781 року Йосиф II видав патент про колонізацію, а 11 листопада того ж року доповнив його новим патентом, який дозволяв переселення також протестантам. Основною метою колонізації був економічний розвиток краю. Водночас існувала й інша причина — посилення впливу австрійської влади та інтеграція місцевого населення до імперського простору.

До Калуша переважно переселялися шваби — етнографічна група німців, яка походила з регіону Швабія на півдні Німеччини. Саме вони стали засновниками колонії Новий Калуш. Колоністи займалися сільським господарством, ремеслами та були залучені до солеваріння. Більшість переселенців із південної Німеччини за віросповіданням були лютеранами.

За наказом Йосифа II німецькі колонії були засновані в Угартсталі (1783 рік, сучасна Сівка-Калуська), Новому Калуші (1784 рік, нині частина Калуша) та Ляндестрої (1787 рік, сучасний Зелений Яр).

До теми — Усі дороги ведуть до Калуша: “Життя між війнами” сім’ї Рудницьких

Від Нового Калуша до Копанок: шлях родини через покоління

На вулицях Калуша — 1778 рік. Час, коли місто після першого поділу Польщі відійшло до Австрійської імперії. У межі Калуша переселився німець Йохан Даніель Ліберзбах із родиною, що є далеким родичем Малгожати Ходзінської. Його син — Августин — уже народився у Новому Калуші у грудні 1779 року. Він є прапрапрапрадідом нашої героїні.

“Наша родина проживала у Калуші, а інша частина — у Новому Калуші, згодом у Копанках, Войнилові та Ріп’янці. Інша частина родини переїхала до с. Кимир (парафія Свірж, Львівщина)”, — розповідає жінка.

Село Кимир розташоване ліворуч за 9 км від Перемишлян, а Ладанці — навпаки, з протилежного боку. Відстань між цими селами Перемишлянської територіальної громади становить трохи більше 19 км.

Наприкінці ХІХ або на початку ХХ ст. прадід Малгожати Петро Ліберсбах переїхав з родиною до Копанок та проживав у будинку під номером 23. Тут народився її дід Йосип, який одружився з її бабусею Кароліною. Родина Ліберсбахів проживала у селі до 1924 року, бо після пожежі у будинку, яка сталася того року, вони купили землю у с. Ладанці (парафія Перемишляни). Село знаходиться неподалік Перемишлян, що на Львівщині, та налічує трохи більше 400 осіб.

Втрачені архіви та пошуки родинного коріння

Більшість документів, що стосувалися родини цієї жительки Польщі, згоріли під час пожежі будинку в Копанках у 1924 році, що ускладнило її генеалогічні пошуки.

“Більшість документів згоріло, а згодом деякі були втрачені під час війни. Ті, що вціліли (йдеться про документи родичів), походять із Перемишлян і включають лише найближчих родичів. Дуже дякую за ваш інтерес. Вітання з Торуня”.

“Віртуальний музей німців Галичини” оприлюднив оцифровані спогади Йозефа Шмідта “Німецтво в східногалицьких районах Долина і Калуш”, де він детально описує історію заселення Калуша та Долини, а також побут і спосіб життя місцевих німецьких колоністів. Звідти дізнаємося, що з плином часу, ймовірно наприкінці ХІХ століття, 22 німецькі родини з Нового Калуша перебралися до Копанок.

Власне, й предки Малгожати Шкодзінської також переселилися до Копанок із Нового Калуша. На світлинах, отриманих від полячки, зафіксовані три родини — Вільгельмів (далекі родичі нашої героїні) та їхні сусіди — родини Рот і Адлер. За словами жінки, це фото було зроблене у Копанках на пам’ять для її бабусі та дідуся — Кароліни та Йосипа Ліберсбахів.

Читайте також — Вишита у Калуші нитками із Чикаго: історія однієї автентичної калуської вишиванки

Старі світлини як місток між Польщею та Калущиною

На іншій світлині зафіксовано велику родину Вільгельмів, які були сусідами дідуся і бабусі Малгожати. За словами жінки, фото зроблене або у Копанках, або у Калуші. Відзначимо, наскільки святково та охайно одягнені всі присутні.
На фото бачимо представників кількох поколінь — від найстарших членів родини до маленьких дітей. Світлина зроблена на тлі лісу, ймовірно під час родинної зустрічі або святкової події. У центрі уваги — велика група людей, які зібралися разом для спільного фото на пам’ять. Такі фотографії на початку ХХ століття були особливо цінними, адже сам процес фотографування залишався доволі рідкісною подією.

Окрему увагу привертає одяг присутніх. Чоловіки одягнені у костюми, капелюхи та піджаки, а жінки — у святкові сукні й головні убори, характерні для міжвоєнного періоду. Навіть наймолодші учасники світлини одягнуті урочисто, що свідчить про важливість моменту для всієї родини.

Остання світлина, яку нам вдалося отримати, стосується Копанок або Перемишлян. На ній зображена невелика сім’я у власному саду чи присадибному господарстві. Родина позує серед квітів та дерев, а на передньому плані можна помітити дитячі іграшки, які додають фотографії особливого домашнього затишку. На відміну від попереднього групового фото, ця світлина передає атмосферу повсякденного родинного життя.

Цінність таких фотографій полягає не лише у збереженні пам’яті про конкретних людей. Вони також дають змогу побачити побут, моду та спосіб життя німецьких колоністів і їхніх нащадків, які проживали на Калущині у першій половині ХХ століття. Через десятиліття ці знімки залишаються важливими свідченнями історії родин, чиї долі були тісно пов’язані з Калушем, Копанками та навколишніми селами.

Читайте також про калуську залізницю у полум’ї Другої світової війни крізь історію родини Сенчуків.

Нащадки калуських німців сьогодні живуть у Польщі

Культурно-історичні зв’язки між Калушем та поляками, які тут проживали, є досить тісними. До слова, Малгожата Шкодзінська разом із сім’єю, яка походить з Калуша, зараз проживає у Торуні, що у Куявсько-Поморському воєводстві (Польща). Відстань між двома містами становить близько 841 км.

Малгожата розпочала дослідження родоводу і побудову генеалогічного дерева декілька років тому. У 2022 році вона повинна була їхати до Калуша, щоб безпосередньо тут провести більш глибоку розвідку та зустрітися із своїми родичами, однофамільцями, щоб отримами цінні дані, що стосуються її родини. На жаль, вона цього поки не змогла зробити, адже у 2022 році розпочалася повномасштабна війна росії проти України і жінка боялася за свою безпеку.

Історія Малгожати Шкодзінської вкотре показує, що Калущина залишається важливою частиною родинної пам’яті багатьох людей, чиї предки свого часу жили на цих землях. Навіть через покоління та державні кордони нащадки колишніх мешканців продовжують цікавитися своїм корінням і шукати зв’язок із рідним краєм своїх предків.

Історія одного роду як частина історії Калуша

Історія родини Ліберсбахів — це не лише розповідь про одне прізвище. Це ще одне свідчення того, наскільки багатонаціональним і багатокультурним було минуле Калуша. У долях окремих родин відображається історія цілого міста, яке впродовж століть об’єднувало людей різного походження, мови та віросповідання.

Попри війни, переселення, втрату документів і зміну державних кордонів, пам’ять про рід не зникає. Через старі світлини, архівні записи та родинні спогади нащадки колишніх мешканців Калущини й сьогодні відновлюють зв’язок із землею своїх предків, відкриваючи нові сторінки місцевої історії.

Саме з таких особистих історій і складається жива пам’ять міста. Вони допомагають краще зрозуміти минуле Калуша, зберегти його багату спадщину та нагадують, що історія громади продовжується доти, доки її пам’ятають наступні покоління.

До теми — Усі дороги ведуть до Калуша: “Життя між війнами” сім’ї Вінтоновичів — частина 1 | частина 2

Ярослав Куцій

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08