Калуш у багнюці, влада у сварках: яким було місто наприкінці ХІХ ст.

Понад 120 років тому калушани чекали на нову міську владу, сварилися через політику, обурювалися смородом і стоячою водою на головній дорозі, а влада обіцяла нову школу та перебудову магістрату. Тим часом до керівництва міста повернувся Людвік Фусс — колишній бургомістр, який згодом знову очолив Калуш.

Про те, яким було місто наприкінці ХІХ століття розповідає Анатолій Дутчак у матеріалі Інформатора.

Людвік Фусс, за словами калуського краєзнавця, тривалий час очолював Калуський магістрат. За шематизмами, у 1892 та 1893 роках він був заступником бургомістра Станіслава Нікоровича, у 1894 році — заступником бургомістра за вакантної посади очільника міста. У період із 1896 до 1911 року Людвік Фусс був бургомістром Калуша. Вже у 1912–1914 роках він входив до повітової ради.

У публікаціях про склад повітової ради Фусса зазначали як burm., тобто колишнього бургомістра. В австро-угорських реєстрах, каже Анатолій Дутчак, титул “бургомістр” могли зберігати як почесне звання навіть після переходу посадовця на іншу, зокрема повітову, посаду.

На фото — склад міського магістрату Калуша у 1911 році під керівництвом Людвіка Фусса, під час його останньої каденції.

• Людвік Фусс (Ludwik Fuss) — бургомістр.
• Йонаш Візенберг (Jonasz Wiesenberg), доктор — заступник бургомістра; також синдик.
• Міхал Лесковіц (Michał Leskovits) — чиновник магістрату.
• Йозеф Ясінський (Józef Jasiński) — контролер.
• Казімєж Козак (Kazimierz Kozak) — інспектор поліції.
• Рубін Надель (Rubin Nadel), доктор медицини — лікар.
• Леопольд Гаазе (Leopold Haase) — ветеринар.

Окремо на фото вказано, що посади секретаря (Sekr.) та касира (Kasyer) були вакантними.

Також перелічено штат міської служби: 1 сержант, 5 поліцейських, 5 пожежників, 3 ліхтарники, 1 лісничий, 1 польовий сторож, 5 делегатів передмість, 2 візники, 1 сторож і 1 працівник різні.

До теми — Це дійсно Калуш? На історичному фото міста — “американська” вивіска та елегантне тріо

Політичні конфлікти, міські проблеми з водовідведенням та освітнє життя Калуша наприкінці ХІХ ст.

У липні 1897 року в Калуші нарешті завершилася тривала епопея з формуванням міської ради. Після півтора року очікування та протестів результати виборів затвердили, а новообрана рада отримала можливість сформувати керівництво громади.

Особливої уваги заслуговує повернення на посаду Людвіка Фусса, який уже очолював Калуш у попередні роки. Саме так про ці події писала тогочасна преса:

“З провінції.
Калуш 19 липня. (Miscelanea). Нарешті сформувалася міська рада, після півторарічного очікування та постійних протестів вибори нарешті були затверджені, і нова рада знову змогла приступити до виборів керівництва громади. Бурмістром знову став вельми шанований колишній бурмістр п. Людвік Фусс (Ludwik Fuss), заступником — той самий, що й раніше, п. Фельчинський (Felczyński), а асесорами (радниками) обрали ще двох християн та трьох євреїв. Кажуть, що “так буде, як і було”, але не дай Боже, бо тут у місті через недолугу поліцію страшні безпорядки. Адже Калуш — це повітове місто й має відповідні вимоги, але тут справжнє “жидівське господарство”: болота, гною та нечистот без міри. Дивує мене, що досі немає якоїсь епідемії, тому нехай схаменеться теперішня влада і вдихне у свої органи якесь життя, а новий пан інспектор замість політики буде пильнувати міський порядок”

Окремий фрагмент публікації присвячений школам та вчителям. Автор тексту переходить від міських проблем до гострої критики освітнього середовища Станіславова та окремих педагогів Калущини. У публікації порушується питання політичної активності вчителів і згадується дисциплінарна справа педагога з калуського передмістя.

“Тепер, під час канікул, окружна шкільна рада приступає до очищення шкіл від добрих вчителів. Одного з передмістя Калуша звільнили за невиконання обов’язків і надмірне залучення до політики. Мене це, однак, зовсім не дивує, бо вчительська семінарія у Станіславові є розсадником москвофільства, там не вчать обов’язків праці, а лише залученню до політики, і деякі вчителі це підтримують — самі виписують наскрізь москвофільські газети. Директор кс. Турчинський (Turczyński) — поважний дідусь, але не має сил, щоб цьому запобігти. Треба обов’язково, щоб крайова шкільна рада достеменно на місці дослідила справу і запобігла лиху, бо звідки ж інакше в цьому повіті стільки лихих, ворожих вчителів, котрі замість того, щоб навчати, сіють бунт серед людей, як це було в Завої, так що аж жандармерія мусила в це втрутитися. Ксьондз має карне розслідування за підбурювальну проповідь, а вчитель після дисциплінарного стягнення мусить мандрувати кудись інде. Або ж тут, у Калуші, хіба цього мало, здається, що також відбудеться кілька переведень. Не завадило б не забути й про головного бунтівника, який молодих вчителів до цього формально підмовляє, а сам сидить спокійно”

Не оминула тогочасна публікація й цілком побутових проблем Калуша. Автор окремо звертає увагу на стан дороги поблизу вулиці Долинянської та відсутність належного водовідведення. Опис ситуації дає уявлення про те, з якими проблемами міського благоустрою стикалися калушани понад століття тому.

A propos міських безпорядків, мушу згадати, що на так званому цісарському гостинці (головній дорозі) біля Долинянської вулиці, йдучи до вокзалу, з лівого боку від початку весни стоїть смердюча вода та сміття, бо немає стоку, а мешканці тамтешніх будинків не можуть відчинити вікна через страшний сморід, і всі прохання до дорожнього управління є марними… Може, це зауваження подіє”

Водночас у публікації є й позитивні згадки про розвиток міста. Автор повідомляє про будівництво нової двоповерхової шкільної будівлі, яка мала вирішити проблему розміщення навчальних закладів у кількох приміщеннях. Окремо згадується й запланована перебудова міського магістрату.

“Будемо ми мати тут гарну школу і в дуже гарному місці, можна сказати, що на найвищій точці почали будівництво двоповерхової кам’яниці, це буде так званий “Rohbau” (неоздоблене будівництво) з червоної цегли, будівля простора — і вже найвищий час, бо тепер школи туляться у кількох будинках. Підрядники — зі Львова (товариство п. Дзаккі (Zacchi), брат львівського купця та скульптора). Вартість має становити до 50 000 зл. Також мають перебудувати наш магістрат, і на це вже найвищий час, бо теперішнє приміщення просто неможливе. Жнива вже почалися, була погода, бо досі було більше дощів”, — витяг із часопису “Dzennik Polski” за липень 1897 року.

Таким постає Калуш із тогочасної газетної хроніки — місто, яке намагалося рухатися вперед, але водночас загрузало у щоденних проблемах. Тут змінювалася міська влада, точилися політичні та освітні суперечки, нарікали на поліцію, бруд і відсутність належного водовідведення. Водночас будували нову школу, планували перебудову магістрату й чекали на зміни. За сухими газетними рядками фактично проглядається живе місто початку ХХ століття — зі своїми амбіціями, конфліктами, недоліками та постійним прагненням стати кращим.

Головне фото: площа Ринок у Калуші , 1930-ті. Кольоризовано Сергієм Надвернюком

Підтримати редакцію donate/kalush_informator 
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com