Ще кілька років тому він навіть не уявляв, що колись малюватиме картини, а тим більше представлятиме їх на міжнародних виставках. Війна кардинально змінила життя Володимира Симанишина, який у 2023 році втратив обидві кисті рук. Однак саме під час реабілітації захисник відкрив у собі талант художника.
Розповідає Інформатор.
Місцем проведення виставки картин та зустрічі став Новицький ліцей. Учні закладів освіти громади мали нагоду особисто поспілкуватися з ветераном російсько-української війни Володимиром Симанишиним, почути його історію та ознайомитися з виставкою картин, створених захисником після важкого поранення.
До початку повномасштабного вторгнення Володимир Семанишин працював за кордоном. Однак після 24 лютого 2022 року вирішив повернутися в Україну та долучитися до лав Збройних сил. Попри відсутність військової підготовки, чоловік став на захист держави. За час служби побував на різних напрямках фронту, зокрема на Донеччині та Луганщині.
У 2023 році військовослужбовець зазнав важкого поранення, внаслідок якого втратив обидві кисті рук. Попереду на нього чекали тривале лікування, реабілітація та пошуки себе в нових життєвих обставинах.
Саме під час відновлення Володимир уперше спробував малювати. До цього він не мав художньої освіти та навіть не припускав, що колись його роботи демонструватимуть на виставках.
“Під час проходження реабілітації я почав малювати без протезів, тому що їх тоді ще не було. Відкрив у собі такий талант — чи випадково, чи ні. Прийшли волонтери, які допомагали нам відновлюватися. Нам запропонували спробувати малювати. З’явилася одна картина, потім інша. І потрохи я почав пробувати сам. Ніколи б не подумав, що опинюся в такому стані, малюватиму картини, а тим більше їздитиму з виставками та розповідатиму про це”.
Сьогодні виставка Володимира налічує близько 30 картин. Його роботи вже побували в Києві, Івано-Франківську, Тернополі, Луцьку, Хмельницькому та інших українських містах. Також їх експонували в Польщі та Чехії.
Картини як відображення пережитого
Особливе місце у творчості захисника займають пейзажі. За словами Володимира, найбільше його надихає природа, адже навіть у звичайних явищах можна знайти щось прекрасне.
Водночас картини стали для нього способом передати переживання, які не завжди вдається висловити словами. У своїх роботах військовослужбовець відображає емоції, спогади та внутрішній стан.
“Я хочу намалювати те, що відчуваю, те, що хочеться передати. Більшість моїх картин — це фактично те, що я переживав. Часом це були нелегкі моменти, злість, відчуття несправедливості. Але я старався спрямувати все це в щось корисне, не замикати в собі, а ділитися. Навіть коли потім дивився на свою роботу, вона допомагала мені по-іншому побачити власний стан”, – каже ветеран російсько-української війни.
Володимир зізнається, що процес малювання дозволяє йому відпочити від повсякденних думок. Він не намагається суворо дотримуватися академічних правил живопису, натомість прагне передати на полотні власне бачення світу.
Під час зустрічі директорка Новицького ліцею Оксана Когут подякувала Володимиру Симанишину за захист України та мужність. Звертаючись до школярів, вона наголосила, що життєвий шлях військовослужбовця є прикладом незламності, сили волі та здатності долати найважчі випробування. Вона закликала учнів цінувати те, що вони мають, та брати приклад із захисника, який, попри важке поранення, знайшов у собі сили рухатися вперед.
Водночас начальниця управління освіти Новицької територіальної громади Марія Мартинюк наголосила, що зустріч із військовослужбовцем та художником Володимиром Симанишиним є важливою складовою виховання молоді. Окрему увагу вона приділила розвитку Новицького ліцею та його майбутньому як освітнього осередку громади.
“Ми хочемо, щоб наші майбутні ліцеїсти не лише здобували якісні знання, а й вчилися мислити масштабно, відчувати красу, розуміти мистецтво, поважати історію та цінувати людей, які творять історію сьогодні. Адже освіта — це не тільки передавання знань. Це зустріч із людьми, які надихають, змушують замислитися, відкривають нові горизонти та допомагають молоді знайти власний шлях.
Ми будуємо ліцей майбутнього, але дуже важливо, щоб у цьому майбутньому завжди було місце для людяності, мужності, культури, національної пам’яті та українського мистецтва. Ми хочемо створити ліцей, у якому молоді люди не просто знатимуть історію України, а зустрічатимуться з її творцями”, – розповіла посадовиця під час зустрічі
“Я живий, а мої побратими вже не можуть побачити рідних”
Володимир зізнався, що в підлітковому віці нічим особливо не відрізнявся від сучасних школярів. Так само іноді не хотів навчатися, сперечався з дорослими та вважав, що краще за інших знає, як правильно жити.
Однак війна, поранення та реабілітація змусили його по-іншому поглянути на речі, які раніше здавалися звичайними.
Особливо емоційно захисник розповів про своїх загиблих побратимів. Саме думки про них допомагають йому цінувати кожен прожитий день.
“Я не кажу, що в мене не буває важких періодів, поганого настрою. Але в такі моменти стараюся нагадувати собі, що я живий. Є хлопці, побратими, яких, на жаль, уже немає. Вони не можуть побачити своїх рідних, близьких, не можуть взяти дітей на руки. А я можу їх побачити, зустрітися з ними, щось їм сказати. Тому потрібно цінувати той момент, який у нас зараз є, тому що іншого може й не бути”.
Володимир також нагадав учням про зруйновані школи та будинки, які бачив на сході України. На його думку, можливість навчатися, зустрічатися з друзями та проводити час із близькими — це те, що потрібно цінувати щодня.
Рік у лікарнях поруч із сином — спогади мами Надії
На зустрічі була присутня й мама захисника Надія Симанишин. Жінка розповіла, що виховувала дітей звичайними людьми, привчала до праці, взаємодопомоги та поваги до старших.
За її словами, діти не завжди були ідеальними учнями, однак прислухалися до батьків і не відмовляли в допомозі.
“У школі вони були звичайними дітьми. Були і чемні, і не дуже чемні. Було різне. Але, слава Богу, Бог направив у правильне русло. Ніколи не було такого, щоб я попросила кудись піти чи допомогти, а вони не послухали”.
Після важкого поранення сина Надія тривалий час перебувала поруч із ним у лікарнях. Жінка пригадує, що цей період став випробуванням не лише для їхньої родини. Перебуваючи серед інших поранених військових, вона намагалася допомагати всім, хто цього потребував.
“Я рік часу пробула з військовими в лікарні й допомагала всім, кому могла. Були хлопці лежачі, був навіть один із Перу, я йому допомагала. Хоча мови я не знала, але ми якось спілкувалися на пальцях”.
Надія також розповіла, що багато молилася за одужання сина. За її словами, родині довелося пройти через тривале лікування, зокрема два місяці у Сполучених Штатах Америки.
Думав стати архітектором, але став художником
Під час спілкування зі школярами Володимир Симанишин згадав і про свої дитячі мрії. Колись він хотів стати архітектором, однак життя склалося зовсім інакше.
Захисник переконаний, що навіть після важких травм людина може знайти нове покликання. Про це він говорить не лише з власного досвіду, а й згадуючи інших поранених військовослужбовців, з якими познайомився під час реабілітації.
“Думав стати архітектором, але, як бачите, став художником. Таке життя, воно різностороннє. Якщо людина не опускає рук, не каже собі, що нічого не може, то знайде, де себе реалізувати. Навіть якщо людина втратила руку, ногу чи має важку травму, коли в неї є бажання жити, вона знайде можливість реалізувати себе. Вибере професію, змінить її, навчиться чогось нового”.
“Якщо ви не будете жити в цій країні, то заради кого її захищати?”
Наприкінці зустрічі військовослужбовець звернувся до школярів із закликом відповідально ставитися до навчання та власного майбутнього.
На його переконання, захист України має сенс тоді, коли наступні покоління прагнуть розвивати свою державу, здобувати освіту та будувати в ній власне життя.
“Якщо не буде освіти в Україні, якщо ви не будете вчитися, якщо не будете жити в цій країні, то питання — заради чого взагалі її захищати? Я хочу жити в цій країні, вона мені дорога, і я готовий був віддати за неї своє життя, за своїх рідних і близьких. Але хотілося б, щоб вона і вам стала дорогою. Не просто тому, що ви тут народилися, а щоб ви справді зрозуміли, для чого ми тут”.
Завершуючи розмову, Володимир наголосив, що шкільні роки швидко минають, а знання, здобуті сьогодні, впливатимуть на подальше життя кожного учня.
“Те, що ви робите сьогодні, — це ваше майбутнє завтра. Те, що ви вивчите тут або чого не вивчите, впливатиме на ваше життя. Не хотілося б, щоб ви наступали на ті самі граблі, робили ті самі помилки. Цей час не повториться. Але все у ваших руках. Маєте час. Знайдіть бажання — і все у вас вийде”, – наголосив він.
Голова Новицької територіальної громади Богдан Дадяк подякував Володимиру Симанишину за захист України та зазначив, що його життєвий шлях є прикладом для молодого покоління.
“Слухаючи вашу життєву історію, розумію, що ви є тим самим життєдайним променем, особистий приклад якого освітлює шлях цим молодим душам, які сьогодні прийшли на цю зустріч. Те, що ви зробили і робите для України, для її становлення та утвердження, не можна оцінити і не можна описати. Це безцінний скарб і гідний приклад для нашої молоді”
Окремо посадовець наголосив на важливості здобуття освіти та закликав школярів цінувати роки навчання. За його словами, громада працює над тим, щоб молодь мала належні умови для навчання та могла здобувати якісну освіту вдома, не виїжджаючи за її межі.
Ярослав Куцій
Підтримати редакцію donate/kalush_informator
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
