Сильний, непереможний і люблячий — цими словами можна описати військового з села Пійло, що на Калущині, який все життя присвятив захисту Батьківщини. Він став на захист України в 2014 році, щоб помститися за вбивство друга на фронті, а 24 лютого — щоб його майбутній син народився і виріс у незалежній країні.
Інформатор розповідає історію сильного чоловіка з посиланням на нарис Романа Михайлюка “Український рембо”.
Повномасштабна російсько-українська війна стала ранковим шоком для всієї країни. Більшість українців не була готова до такого розвитку подій, практично ніхто не вірив, що це не сон і не залякування, а жорстока реальність.
Попри це були ті, хто був готовий до такого розвитку подій, тому що знали ворога не тільки з підручників історії, але й через приціл автомата. Ті, хто ще з 2014 року боролись з окупантами в АТО/ООС, і знали як зустріти ворога. Серед них був і наш герой, ветеран новітньої російсько-української війни, уродженець села Пійло — Дюг Олег Стефанович.
Він народився у 1992 році і належить до першого вільного покоління незалежної України. Дюг Олег Стефанович зростав у селі Пійло, в родині Дюга Стефана Андрійовича та Дюг Наталіїї Ярославівни. Олег був другою дитиною в сім’ї та молодшим братом і захисником для улюбленої сестрички Іринки. У школі Олег був активною дитиною, і, як сам признається, не подарунком для вчителів.
Патріотичне виховання та закладені правильні життєві орієнтири, за словами Олега, дав йому його шкільний тренер з вільної боротьби — Барна Ігор Адамович.
Після закінчення 9 класу Пійлівської школи, Олег вступив на навчання в Калуський політехнічний коледж, який закінчив, як технік-механік. У цьому ж році пішов служити строкову службу в ЗСУ і попав в славетну 95 Житомирську окрему аеромобільну бригаду. Після служби в армії Олег повернувся в рідне село і жив звичайним мирним життям. В один день все змінилося. У 2014 року він дізнався про смерть під Словянськом від рук росіян свого кращого армійського товариша, який після строкової служби підписав контракт і залишився в армії. Обставини смерті товариша були настільки жахливі, що Олег досі не хоче обговорювати цю тему.
З того часу єдиним його бажанням була помста. Він хотів і хоче знищити якнайбільше російських окупантів на українській землі. Далі були — Константинівка, Піски, Водяне, ДАП, Авдіївка. “Рембо” — саме за таким позивним знали Олега Дюга в АТО свої і вороги. Відомий кіногерой Сильвестра Сталоне багато в чому схожий з нашим героєм, як відчайдушністю в бою, так і тим, що обоє захищали волю народу від рабства окупантів.
Так тривало доти, доки третя контузія в Авдіївці у 2015 році перекреслила можливість подальшої служби в армії за станом здоров’я. Не знаходячи себе в мирній Україні, Олег Дюг їде працювати за кордон. Але і на чужині доля посміхається герою, він знайомиться у мережі з дівчиною Яною, яка проживала в Португалії, і яка, як згодом з’ясувалося, родом із сусіднього села Голинь. Цілком сучасна історія щасливо закінчується поверненням молодят на Батьківщину та гучним весіллям.
Олег знаходить нову роботу, а дружина повідомляє, що чекає первістка. Життя помало налагоджувалось і ніщо здавалось не завадить щастю молодого подружжя. Та все змінюється в одну мить. Вже 25 лютого наш герой із залишками АТОшної амуніції, під сльози вагітної коханої дружини Яни, їде з дому у Калуський військомат і проситься назад в рідну 95 бригаду.
Але лікарі забороняють, адже з таким травмами й станом здоров’я краще сидіти вдома. Тоді Олег Дюг вступає в місцеву ТрО, де вимоги до здоров’я були не такі суворі. Незабаром приходить розпорядження командування створити на базі 102 бригади ТрО зведену роту добровольців для перекидання на Сумський і Харківський напрямки фронту.
Олег Дюг одним з перших записався до неї й кілька місяців воював з цією ротою під Сумами, а потім під Харковом. Там під Сумами наздогнала героя звістка про народження сина Лук’яна. Після стабілізації лінії фронту на цих напрямках, роту розформували, а бійців повернули в місце дислокації 102 бригади ТрО, яка на той час вже воювала на запорізькому напрямку.
На відміну від більшості добровольців бригади, Олег Дюг був досвідченим воїном. Його повернення тільки додало бойового духу та запалу його героїчній роті. Вони вже 4 місяці без ротацій, обмеженою кількістю легкого стрілецького озброєння стримувала переважаючі сили професійної російської армії в селі Червоне. Відчайдушні вилазки в тили ворога зробили Олега Дюга відомим бійцем у всій бригаді. Не для одного окупанта зустріч з Олегом Дюгом була останньою. За бойові заслуги, та високий авторитет серед побратимів, командування назначило Олега Дюга на посаду головного сержанта 79 батальйону.
В силу своєї скромності Олег Дюг не вважає, що робив в житті щось героїчне, та не дуже любить про себе розповідати. Але Україна повинна знати героїв, яким завдячує своїм існуванням. Адже саме ці, звичайні українські хлопці, ціною власного життя і здоров’я втримали над нами українське небо, не вагаючись ставши на захист рідної землі.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
