Катерина Бандра — не тільки одна з останніх свідкинь звитяги витвичан у національно-визвольній боротьбі (у часі Другої світової війни й опісля), але й письменниця-краєзнавиця, авторка бойківського героїчного літопису минулого й теперішнього. Зокрема книжок “Майдан”, “Карби болю”, “Скрижалі пам’яті” та “Тернисті дороги”.
Повідомляє Інформатор, посилаючись на туристичну Івано-Франківщину.
Катерина Бандра, якій майже 90 років, взялася за перо близько десятка років тому. Авторка зізнається, що поштовхом до письменництва стала героїчна смерть Сергія Нігояна під час Революції Гідності на Майдані.
СІЛЬСЬКИЙ КУТОК “КРИВЕЦЬ” — РОДИННЕ ОБІЙСТЯ КАТЕРИНИ БАНДРИ.
“Мій батько Матвій був уродженцем сусіднього села Кальна, а мама Марія – витвичанка, – згадує Катерина Бандра окрайчик свого бойківського родоводу. – У сім`ї, окрім мене, ще було троє братів. Та у 1946 р. москалі старшого брата забрали у Кривий Ріг. Важко працював у рудних шахтах і там життя своє скінчив. Середній брат, Микола, вчителював у селах Церківна та Слобода Болехівська. Наймолодший, Степан, поїхавши на вербовку, трагічно загинув на будівництві моста під Ленінградом. То були такі часи, що після десятого класу, кожен випускник мусів шукати десь роботу, бо у Витвиці не було нічого – тільки колгосп імені ката Сталіна, в якому працювали за трудодні, тож молодь масово тікала із села. Той колгосп організовували насильно – від хати до хати ходила опергрупа. Якось і до нас прийшли, щоб мама підписала заяву. Тата, який працював у школі завгоспом, вдома не було. А мама плекала молодшого брата Степана грудьми, тож відмовилася підписувати без чоловіка. Тоді один москаль вхопив малого за ногу і кинув на ліжко, а інший вхопив маму за руку і, регочучи, поставив на заяві хрестик – мама була не грамотна. Плакала мама і я. Ось так “добровільно” мама стала колгоспницею. А набравши по селу таких “хрестиків”, “визволителі” згодом і заснували у Витвиці колгосп…”, — ділиться родинною історією Катерина Бандра.
Поділилася жінка й цікавинкою: часто їй і жартома, і всерйоз натякали, що вона майже “Бандера” — тільки літери “е” їй не вистачає.
ХРЕСТИК ДО ХРЕСТИКА
Катерина Матвіївна — вправна вишивальниця. У її будинку можна побачити і обруси, і рушники, а також — подушки, рушники, сорочки…
Хоч матір Катерини й не займалася вишивкою — ця справа припала юній Катерині до душі. Втім, свої роботи вона не презентувала ніде, окрім сільської музейної кімнати імені Зеновія Красівського у Народному домі.
“Нас у школі вишивати навчали вчителі — був гурток рукоділля, який провадила Віра Марківна Топчій та інші. — поринає у спогади Катерина Бандра. — А ще були вечорниці, де жінки вишивали, пряли, плели… Ми до них, хто хотів, забігали, і майстрині нам показували, як вишивати хрестиком, низинкою, гладдю чи болгарським хрестом… Найбільше у Витвиці вишивали хрестиком. Переважали традиційно різнокольорові орнаменти, а вже згодом почали домінувати червоно-чорні. На один рушник, щоб вишити хрестиком, потрібно було двадцять п`ять мотків тільки чорної нитки…”.
Катерина Матвіївна презентувала й свої бойківські вбрання — вишиту ще мамою столітню сорочку, запаску, шалінову спідницю. А на шию одягнула традиційні бойківські дукати, ділиться туристична Івано-Франківщина.
“У школі нас найперше вчили вишивати подушки, тож, очевидно, що моєю першою роботою і була дівоцька подушка, вишита болгарським хрестом, а вже відтак я вишивала рушники, обруси, сорочки, серветки тощо, — ділиться Катерина Бандра. — Як виходила заміж, то вишила собі і майбутньому чоловікові Михайлові все, що потрібно було… Навіть вишила йому бандерівську сорочку. Чому так називається? Тому що наші вояки-бандерівці носили сорочки саме з таким символічним орнаментом. Там були “віконечка”, що означали волю, а червоне навколо — москалів… Замість синього і жовтого давали зелений і жовтий. Пазухи у таких вишиванках всі були вузенькі. Я вишивала ще у шкільні роки. Дуже люблю традиційний хрестик. Відбираю яскраві і веселі орнаменти — щось знаходжу у книжках, а щось придумую сама. У вишитих сорочках ходили і дорослі, і діти, і хлопці, і дівчата… До речі, таких “бандерівських сорочок” я останнім часом вишила аж чотирнадцять — всім своїм внукам і правнукам. Ще однією бойківською традицією у Витвиці були вишивані фартухи у формі спідниці на лляному полотні — для дівчат вузенькі, а жінкам — широкі і пишні… Часи були важкі, голодні — не дай Боже, щоб таке повернулося. Людям у ті роки бракувало хліба, і тішилися чиром на воді чи ощипком пирога з горохом на Святвечір, та всі були дружніші, ніж у наш час…”.
Узір бандерівської сорочки
Родина Катерини й Михайла Бандри постійно була під підозрою у “визволителів”. Старожили Витвиці добре пам’ятають, як біля клубу на смереці з’явився жовто-блакитний прапор. Звісно ж, у першу чергу перевіряли родину Бандри.
ПИСЬМЕННИЦТВО, НАРОДЖЕНЕ РЕВОЛЮЦІЄЮ ГІДНОСТІ
Творчістю Катерина Бандра займається близько десятка років.
“Я пишу оповідання, вірші, свідчення, спогади, гуморески.., — розповідає авторка й декламує свою гумореску “Захотіли хлопці…”, яку написала під враженням подій у Верховній Раді:
Захотіли хлопці мати боксерські медалі,
Та билисі не на ринзі, а в сесійній залі.
Схотів Бойко тай Ляшкові другий удар дати,
Та вхопили його руку другі депутати.
Бойко виграв тепер пояс та забрав з собою.–
Ляшко вийде не з вилами, але вже з косою.
Але тото, добрі люди, всьо сі перемеле,
Іншим разом Ляшко в Бойка пояс той відбере.
Світ не бачив в керівництві таких варіянтів,
Аж побачив на Вкраїні тих комедіянтів.
Тай скажу вам, люди добрі, що то всі однакі,
Доки будуть там сидіти тоті комуняки…”.
Авторка має велику мету: пишучи про долі жителів Витвиці, які боролися за волю й незалежність рідної держави та їх героїчну смерть, привертає увагу сучасників. Пише Катерина Бандра і про загибель повстанців, які через зраду односельців підірвали себе під мостом.
“Для мене Бойківщина як у минулому, так і сьогодні — то передовсім величезний героїзм і незламність її людей, — пишається своїм походженням громадська активістка і краєзнавиця. — Що не родина у Витвиці — то рани і карби пам`яті. Хочу, щоб щонайшвидше наші воїни здобули перемогу, не лилася кров по Україні і хлопці повернулися до своїх домівок. Росіяни — то не нація, а ординці і звірі…”.
Віталіна Костів
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
