Історія міст та сіл є досить багатогранною та цікавою, адже можемо відчути повну палітру життя населення – від здобутків до вкрай абсурдних вчинків та дій окремих суспільних груп.
Сьогодні ми торкнемося такого ж абсурдного вчинку, т. зв. “калуської містерії”, вчиненої тодішньою польською владою перед лицем українців Калуша та повіту.
У 1927 р. калушани вирішують купити приміщення для потреб калік та старців у Калуші. Для цього. більшістю українського населення міста та повіту було зібрано кошти на будівництво такої «фундації». Окрім того, було залучено кошти із судових зборів.
Здавалося, все б нічого, кошти є, землю та будівлю куплено, передавай приміщення у цільове використання, проте, по факту цього не сталося і далі купівлі землі ситуація не пішла.
Абсурдність даної ситуації полягає в тому, що за кошти українців, тодішня калуська влада вирішила зробити, як пише львівська газета “Діло”, своєрідну “здєлку” та передати приміщення на потреби польської “охоронки” (дитячого виховного закладу).
Більшої абсурдності додає той факт, що польська “охоронка” або ж “пшитулук” опікувався 14 дітьми, при тому, що такий самий український заклад мав аж 32 дітей. Тому, виходячи з міркувань логіки, приміщення мало б бути в керівництві українців. Ба більше, кошти збирали самі українці, проте цього не сталося (бо окупаційна влада думає про свої потреби, а не потреби населення).
Зрештою, газета “Діло” зазначала, що калуський самоуправний виділ тихцем зробив заходи, аби отримати дозвіл на “здєлку” передачі цієї землі для посольської “охоронки”.
Стаття мала великий резонанс серед населення Галичини, бо була поміщена на першій шпальті “Діла”.
Перша шпальта газети «Діло» за 14 травня 1927 р. зі статтею про Калуш
Далі подаємо оригінал статті “З самоуправних містерій” із газети “Діло” за 14 травня 1927 р. (Для вашої зручності, ми поділили інформацію на абзаци)
“З самоуправних містерій
Як господарить громадським добром самоуправна комісарщина?
Вправді вже розписані громадські вибори до сільських і міських рад, але невідома покищо доля повітових рад, що мають у повітах завершувати єрархію самоуправних громадських установ. І мабуть тому, щоби звернути й на себе належну увагу, деякі повітові виділи, всі переважно зложені в наказних, тобто призначених адміністрацією, членів, дають про себе небуденні знаки життя.
Не так давно нотували ми соломонові у свою користь рішення дрогобицького “презеса” повітового самоуправного виділу в справі спору між одною громадою і ним як власником ліса, а нині маємо нагоду занотувати новий зразок самоуправної «політики» повітового виділу в Калуші…
Примітка. Презес (із пол. prezes.) – голова.
Витяг із газети «Діло» (м. Львів, 14 травня 1927 р. №105)
…Та калуська самоуправна містерія, про яку ми пишемо, належить до зовсім іншої катеґорії подвигів тих наказних і розпоряджаючихся безшабашно народнім і громадським майном чинників.
В Дрогобичі підкладом голосної події соломонових судів були приватні інтереси “презеса” і власника спорячої сторони в одній особі. В Калуші справа має інший підклад, бо “народовий” підклад “братнього” польонізаційного походу на нас, з окремаж на душі нашої дітвори.
Ось не так давно купив калуський повітовий виділ за гроші, зібрані з усього населення повіту і за гроші з судових кар реальність, зложену з шістьох моргів поля, разом з будинками: хатою, стодолою і стайнею.
Примітка. Морг – застаріла одиниця вимірювання площі землі, що використовувалася у період Середньовіччя, здебільшого країнами Західної Європи, зокрема й Річчю Посполитою, що дорівнює 0,56 га. Таким чином, на сучасні мірки, калуський повітовий виділ купив приблизно 3,36 га землі.
Витяг із газети «Діло» (м. Львів, 14 травня 1927 р. №105)
…Куплений маєточок призначив під “Дім старців і калік” у Калуші. Одначе досі ця фондація повітового виділу істнувала лише на папері і ніхто якось не брався за те, щоби її віддати для вжитку старців і калік. А ось останніми часами рознеслися чутки про те, що той же повітовий виділ рішив не урохомляти названої фондації зовсім, а віддати все майно з полем, хатою і будинками польській “охоронці” в Калуші, яка, до речі кажучи, має всього 14 дітей в той час, коли істнуючий там український захист утримує аж 32 дітей.
Примітка. Захоронка – назва дитячих навчально-виховних закладів на заході України, зокрема у Галичині, на Буковині та Закарпатті.
Захоронка у Калуші (на думку О. Відливаного ймовірне місце зйомки – район вулиця Каракая поблизу колишнього тубдиспансеру, на місці якого діяв жіночий монастир)
…Щоби цей свій плян якнайскоріше зреалізувати та поставити все населення Калуша і повіту перед доконаний факт, поробив повітовий виділ тихцем усі можливі заходи для того, щоби одержати на ту свою “здєлку” дозвіл і затвердження Тимчасового Самоуправного Виділу у Львові.
Довідавшись про те, калуські українці вельми занепокоїлися долею купленого за гроші всього населення повіту майна і звернулися за інформаціями до Самоуправного Виділу у Львові. Той потвердив все вгорі сказане і ствердив, що від калуського повітового виділу наспіли відповідні матеріяли і подання про дозвіл на передачу названого майна польській захоронці.
Самозрозуміло, що при розгляді та вирішуванні цієї справи відповідними чинниками львівського Тимчасового Самоуправного Виділу, вирішать її по лінії бажань і політики калуського повітового виділу.
Та все ж калуські українці не можуть приглядатися зі стоїчним спокоєм і зі зложеними руками польонізаційним і майоризаційним експериментам тимчасових, безвідповідальних господарів громадським добром повіту. Бож те, що вони рішили зробити з названим добром, набутим за гріш українських селян і робітників повіту та українських міщан Калуша, словом за гроші подавляючої більшості українського населення повіту, є яскравим надужиттям і безправством.
Всім надто добре відома польонізаційна роля всяких польських «охоронек» і «пшитулкуф», щоби ми не знали, яка буде роля й тієї калуської «охоронки», що має стати на ноги коштом описаного добра. Невже український захист не потребує майна?
Місцеві українці як міста, такі повіту мусять використати всі доступні для них засоби боротьби, щоби до наміченого, кривдячого все українське населення повіту акту не допустити, бож і воно потребує теж уфондовувати свої захоронки.
З польонізаційною і руйнуючою наше населення роботою всяких польських, пересяклих зоольогічним шовінізмом і до того безвідповідальних чиновників треба боронитися не покладаючи рук. А всякі акти безправства треба використовувати не тільки в краю, але за кордоном, у широкому культурному світі як засіб проти політики кривди та визиску польських чинників над українською більшістю населення на йогож власній землі.
Примітка. Шовінізм – ідеологія, в основі якої лежить пропаганда переваги однієї нації над іншою (іншими) націями, з метою обґрунтування «права» на їх дискримінацію та пригнічення. В даному випадку «зоольогічний шовінізм» означає тваринний шовінізм, тобто найбільш крайню та агресивну форму шовінізму.
…Нехай знає світ, якими крутими шляхами, і якими засобами виконують над українським народом нечуваний всесторонній, а не тільки політичний гнет, як управляють політику нищення і руїни ті, що недавно ще самі плакали і нарікали перед цілим світом на пруські і російські насильства над ними самими.
Ні один випадок надужиття над нашим народом не сміє йти в забуття і не сміє пропасти для нас безслідно, бо кожний треба втягнути в історію нашої мартирольогії та використати його перед цілим культурним світом як зразок “толєранції” наших наділених нині силою сусідів”, – із газети “Діло” за 14 травня 1927 р.
Примітка. Мартиролог – список визнаних мучеників, імена яких наводяться в календарному порядку, відповідно до дати їх мучеництва. Одним із найбільш ранніх зразків мартирологів є Римський мартиролог (356 р.), як офіційний мартиролог Католицької Церкви. Пізніше, у ХVI ст. папа Григорій ХІІІ (це саме той папа, який запровадив григоріанський календар, що є більш точним за юліанський, прийнятий у Римській імперії Гаєм Юлієм Цезарем у 46 р. до н.е) наказав скласти загальноцерковний мартиролог, який лише доповнювався усіма наступними папами.
Аналізуйте самі вище викладене. Знаходимо якусь історичну тяглість усіх заморожених процесів у нашому місті. Майже 100 років різниці, а ситуація не змінна.
“Історична карма” байдужості нашого міста або ж історична тяглість усіх заморожених процесів у місті. Витяг із газети аж надто нагадує ситуацію із кінотеатром “Відродження”. Пройшло більш ніж 15 років, а доля конкурентоспроможності кіно в Калуші вирішується “по лінії бажань і політики калуського повітового виділу”.
Коли зводили паркан, на якому потім зʼявиться напис Відродження-2011 та “Коли у місті буде кіно”, я був, щоб не помилитися, у 5 класі. На дворі 2024 рік, тобто рік, як я отримав повну вищу освіту, а паркан все ж стоїть в історичному центрі міста…
Цінуйте та досліджуйте історію рідного краю, адже вона дає можливість крізь ретроспективу зрозуміти багато фактів сьогодення і спрогнозувати майбутнє.
Далі буде
Ярослав Куцій
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, TikTok та Instagram.
Надсилайте свої новини на пошту kalush.informator@gmail.com
Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08
